вход | регистрация | забыл пароль
подписаться на рассылку:

Особливості функціонування НПМ у Республіці Коста-Ріка

08.05.12 | Марія Колоколова

Особливості функціонування НПМ у Республіці Коста-Ріка

Історія створення НПМ Республіки Коста-Ріка

У зв’язку з ратифікацією Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 11 листопада 1993 року Коста-Ріка була вимушена вжити ефективних заходів для попередження актів катувань та жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання на всій території країни. Пізніше Коста-Ріка ратифікувала Факультативний протокол Конвенції ООН проти катувань законом № 8459 від 25 листопада 2005 року, чим зобов’язалася створити і підтримувати національні механізми з попередження таких дій, які мають дозволити здійснення періодичних перевірок місць, де утримуються люди[1].

Слід зазначити, що 17 листопада 1992 року було створено Управління Уповноваженого з прав людини (La Defensoría de los Habitantes) Республіки Коста-Ріка як результат багаторічних законодавчих дебатів, які розпочалися ще 5 листопада 1985 року з впровадження проекту,  ініційованого виконавчою владою[2].

З урахуванням незалежності роботи омбудсмана Міністерство закордонних справ запропонувало на розгляд можливість його призначення в якості НПМ. 19 лютого 2007 p. наказом № 33568-RE-MSP-G-J омбудсмана було офіційно призначено у якості національного превентивного механізму проти катувань. Так, у ст. 1 цього Наказу зазначено: «Визнати Уповноваженого з прав людини Республіки в якості механізму та національного органу, відповідального за проведення візитів із попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, що здійснюються відповідно до Факультативного протоколу Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання»[3].

 Коли НПМ розпочав свою діяльність як незалежний інститут? Ким він представлений?

НПМ почав функціонувати як незалежний підрозділ 19 січня 2009 року і включає в себе двох юристів та політолога, які мають досвід відвідування місць несвободи[4]. Інформації щодо загальної кількості персоналу Офісу Омбудсмана Республіки Коста-Ріка ми, на жаль, не знайшли, проте відомо, що на проведеній 27-29 квітня 2009 року Асоціацією з попередження катувань конференції, присвяченій посиленню НПМ Республіки Коста-Ріка, мали бути присутні 25 представників центрального та місцевих офісів омбудсмана[5].

 Які місця несвободи моніторить механізм?

Як зазначено у статті 2 Наказу № 33568-RE-MSP-G-J, функції омбудсмана в якості НПМ є частиною попередньої інспекції у пенітенціарних закладах, місцях попереднього затримання та адміністративного арешту при Міністерстві юстиції, Міністерстві громадської безпеки і Міністерстві внутрішніх справ та поліції.

 Які саме місця?

Неповний перелік місць включає:

  • поліцейські дільниці;
  • місця поліцейського утримання;
  • місця попереднього ув’язнення;
  • місця одиночного утримання;
  • ізолятори утримання для молоді та підлітків;
  • об’єкти прикордонної поліції та транзитні зони в пунктах перетину кордону;
  • порти та міжнародні аеропорти;
  • пункти тримання під вартою мігрантів та шукачів притулку;
  • психіатричні заклади;
  • заклади служби безпеки і розвідки;
  • місця адміністративного затримання;
  • транспорт для перевезення ув’язнених[6].

 Місія омбудсмана

Місія омбудсмана визначена таким чином: «Бути сильним, динамічним та надійним інститутом, доступним як на регіональному, так і на національному рівні, законним та об’єктивним у своїй діяльності, якою він прагне забезпечити дотримання прав та інтересів людей; допомагати покращити управління державного сектору»[7].

 Обрання та повноваження Омбудсмана

Омбудсман та заступник омбудсмана обираються Законодавчим Зібранням терміном на 4 роки. Це мають бути особи старші за 30 років та визнані такими, що мають високі моральні та професійні якості[8].

Згідно з положенням Закону, Омбудсман Республіки є органом при Законодавчому Зібранні, з повною функціональною та адміністративною незалежністю. Це означає, що разом із Генеральним Контролером Республіки він є допоміжним органом Законодавчого Зібрання у роботі управління, здійснюваного владою.

У цій тріаді, яку формує Законодавча влада, Зібрання безпосередньо здійснює політичний контроль, Контролер здійснює вищий нагляд за державними фінансами, а омбудсман контролює законність, мораль та справедливість дій або бездіяльності державного управлінського сектору, які можуть зачіпати права та інтереси людей.

Омбудсман діє за службовим обов’язком або за запитом. У такому випадку це нічого не коштує позивачу, а також не вимагає жодних спеціальних формальностей[9]. Відповідно до ст. 13 Закону про омбудсмана, «омбудсман зі власної ініціативи або за запитом може порушити будь-яку судову або адміністративну справи в межах закону»[10].

Згідно зі ст. 12 Закону про омбудсмана, «омбудсман, заступник омбудсмана або уповноважені ним особи мають право перевіряти державні установи без попереднього повідомлення і вимагати від них усю документацію та інформацію, необхідну для виконання своїх функцій, яка буде надаватися йому безкоштовно»[11].

У разі якщо при виконанні своїх обов’язків омбудсману стане відомо про незаконні або свавільні дії, він має рекомендувати органу припинити їх, спираючись на відповідне законодавство, але якщо такі дії містять ознаки злочину, він має повідомити про це Прокуратуру.

Сфера дії омбудсмана лежить у державному секторі (public sector). Він не має юрисдикції втручатися у спори між приватними особами і у справи, які розглядаються в суді.

Омбудсман спільно з Законодавчим зібранням і через Відділ зв’язку забезпечує механізм для подальшої діяльності із законопроектів і парламентських дебатів, з метою впливу на законодавчий процес, допомагаючи покращити певним чином закон, який дає можливість вживати превентивні заходи із захисту прав та інтересів громадян.

Інституція також вважає, що поширення та утвердження прав людини є необхідними заходами у досягненні її цілей, а громади стають ключовим фактором у справі захисту цих інтересів. У зв’язку з цим омбудсман розробив низку проектів за підтримки міжнародного співробітництва для того, щоб відтворити та закріпити принцип, що люди мають бути не тільки пасивними споживачами послуг установи, але й прибічниками мирного процесу боротьби за свої права, виходячи з припущення, що кращим захисником народу є сам народ[12].

Інформація про кількість візитів до місць несвободи

Річний звіт омбудсмана 2010 року містить перелік запланованих згідно з мандатом НПМ візитів до різних центрів затримання, попереднього тримання та тюремного ув’язнення по всій країні. Так, у 2010 році було здійснено 30 візитів до місць одиночного утримання; 8 візитів до місць попереднього ув’язнення; 19 візитів до виправних установ, а також один візит до пункту тимчасового тримання іноземців, що не мають правового статусу[13].