вход | регистрация | забыл пароль
подписаться на рассылку:

Місця несвободи Міністерства охорони здоров’я України

29.09.11 | Світлана Щербань
Серед значної кількості закладів Міністерства охорони здоров’я України з точки зору необхідності моніторингу, перш за все, слід звернути увагу на ті, де перебувають найменш захищені категорії населення. Це передусім діти та психічно хворі, оскільки ані ті, ані ті в більшості випадків не вирішують самостійно де і як їм перебувати. Отже, до уваги моніторів таким чином потрапляють всі будинки дитини та центри медико-соціальної реабілітації дітей, а також психіатричні та психоневрологічні лікарні. Станом на 11.05.2011 р. за даними ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України» в системі Міністерства охорони здоров’я України функціонує 47 будинків дитини та 87 психіатричних та психоневрологічних лікарень.

Місця несвободи Міністерства соціальної політики України

20.09.11 | Світлана Щербань
Одним із завдань Міністерства соціальної політики є надання соціального захисту та соціальних послуг вразливим верствам населення, зокрема людям похилого віку, інвалідам, ветеранам праці, психічно хворим тощо. Саме тому стаціонарні заклади Міністерства слід розглядати скоріше як місця так званого «вимушеного перебування» людей, які не в змозі обслуговувати себе самі або не мають близьких родичів, які можуть про них піклуватися, аніж «місця несвободи». Практично всі окреслені нами нижче установи дійсно не мають такого суворого режиму, про який складається враження, говорячи про інвентаризацію «місць несвободи»: ніяких контрольно-пропускних пунктів, спеціальної охорони чи неухильного розпорядку дня тут немає. Закономірно виникає питання: чи потрібно моніторити те, звідки людина може піти в будь-який час? На це можна поставити інші питання. А куди йти старій людині, яка, наприклад, вже практично не бачить? Куди йти інваліду, прикутому до інвалідного візка? Й тим більше куди йти психічно хворій людині, якщо ані житла, ані рідних в неї нема? Начебто ніхто їх не тримає силоміць, але навіть ходити, не говорячи вже про самостійне життя, багатьом з них вже досить важко. Відвідавши мережу закладів Головного Управління праці та соціального захисту в Харківській області, відповідь для нас є однозначною: так, моніторинг потрібний, оскільки майже всі підопічні знаходяться на повному державному утриманні, а отже відповідно не можуть самостійно себе обслуговувати та повноцінно жити за межами тих закладів, куди їх помістила держава, за межами «вимушеного перебування».

Місця несвободи Державної міграційної служби України

29.08.11 | Аліса Будник
Державна міграційна служба (ДМС) – один із наймолодших державних органів, які в своїй юрисдикції мають місця несвободи, що мають бути охоплені дією національного превентивного механізму у відповідності із Факультативним Протоколом до Конвенції ООН проти катувань. ДМС було засновано шляхом об’єднання, на нашу думку цілком природного, двох державних структур. З одного боку до складу ДМС увійшли органи колишнього Державного комітету України у справах національностей та релігій, а з іншого органи громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України. Наразі ДМС переживає фазу становлення і реорганізації територіальних структур, які на місцях мають виконувати більшу частину роботи з управління міграцією.

Відсутність медичної допомоги як бар’єр у ефективному розслідуванні заяв про жорстоке поводження

19.08.11 | Андрій Черноусов
Доступ до лікаря, в тому числі до альтернативного, запропонованому правоохоронними органами, є частиною так званого «мінімального стандарту доброго поводження», який розроблено і підтримується Європейським Комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Важливість права на медичну допомогу та можливі шляхи його реалізації є вкрай актуальними для сучасної правозастосовної практики української міліції. На жаль, численні приклади з інтерв’ю із жертвами тортур та поганого поводження у міліції підтверджують такі факти.

СИСТЕМНОЕ ПРОТИВОДЕЙСТВИЕ ПЫТКАМ И ЖЕСТОКОМУ ОБРАЩЕНИЮ: КАКОВ ОБЪЕМ РАБОТ В УКРАИНЕ?

10.08.11 | Денис Кобзин
Пять лет тому назад, 21 июля 2006 года государство Украина ратифицировало Факультативный протокол к Конвенции ООН против пыток и иных жестових, нечеловеческих или унижающих достоинство видов обращения и наказания (ОРСАТ). Этот день должен был стать началом создания национального превентивного механизма (НПМ) – независимого органа, направленного на мониторинг мест несвободы и противодействие пыткам и жестокому обращению. Должен был, но к сожалению не стал. Как это часто бывает, дальше декларации о намерениях, государство не пошло. И хотя дискуссии о необходимости создания такого органа, его модели велись специалистами на достаточно высоком уровне, спустя все сроки отведенные, на создание НПМ, нашу страну посетили представители подкомитета ООН по вопросам предупреждения пыток и констатировали невыполнение Украиной взятых на себя обязательств.

Вийшов друком посібник "Полиция и права человека" (рос.)

17.05.11 | Андрій Черноусов
Вказаний посібник містить у собі повну збірку матеріалів, необхідних для проведення занять (тренінгів) с працівниками міліції, курсантами ВНЗів системи МВС України з проблем дотримання прав людини в ході оперативно - службової діяльності міліції. В посібнику також зібрані спеціалізовані міжнародні нормативні документи, які містять стандарти дотримання прав людини, наприклад як Зведення принципів застосування сили та вогнепальної зброї із підтримання правопорядку ООН. Також наведені матераіли, присвячені ситуації із дотриманням прав людини в України, включаючи права працівників міліції. Крім того, у посібнику наведено перекладені рішення Європейського суду з прав людини, які стосуються МВС України, а також класичні поліцейські справи. Видання профінансовано в рамках Спільної Програми Европейської Союзу та Ради Європи "Боротьба із жорстоким поводженням та безкарністю".

Громадська думка як показник діяльності органів внутрішніх справ: досвід харківського експерименту

05.04.11 | Роман Шейко
Соціологічні опитування населення як альтернативне джерело отримання інформації про діяльність органів поліції вже більше 25 років використовуються у Великій Британії та США[1]. Створення та втілення в практику діяльності органів внутрішніх справ опитувальника, який подібно Британському кримінальному огляду (British Crime Survey) стане важливим джерелом інформації про стан злочинності та ставлення населення до нього, сьогодні могло б стати новою формою оцінки діяльності міліції. Він дозволив би вимірювати кількість скоєних злочинів шляхом опитування людей про злочини, від яких вони постраждали у минулому році, охопити злочини, про які не повідомляли в міліцію.