http://khisr.kharkov.ua.index.php?id=1513528334

Чи може життя громади в зоні АТО стати безпечнішим?

17.12.17 | Денис Кобзін | dt.ua

У липні цього року мені довелося взяти участь у цікавому заході. 

Зірковий склад учасників, де були представлені керівники різних рівнів, відомств та міжнародних організацій, а також аналітики, політологи, депутати ВР і журналісти провідних ЗМІ, вже звично обговорював питання протидії тероризму, гібридним агресіям, воєнним діям на Сході країни. Зважаючи на те, що за темою вже сказано фактично все, що можна було сказати, і кожен новий виступаючий здебільшого йшов колією попереднього, мене вразило лише те, наскільки далекими від реально важливого можуть бути ті, хто впливає на ухвалення рішень. 

Багато з присутніх обговорювали проблеми регіону, охопленого війною, і те, що турбує його жителів, спираючись на повідомлення зі ЗМІ й особисті уявлення. У ролі представників громад були активні переселенці, які вже три роки проживають у Києві. Самих представників громад, що мешкають у зоні АТО, на цьому заході не було, за них говорили інші. Це мене вразило. Але не тому, що це було неетично — то пусте, а тому, що це стало звичним — обговорювати важливі рішення, які мають бути ухвалені, за відсутності представників тих, на кому ці рішення позначаться. Чи виправданий такий підхід? Чи є механізми залучення самих людей до розгляду проблемних питань та ухвалення рішень щодо безпеки в місці їх проживання? Як створити формати взаємодії місцевої влади, силових інституцій та громади задля того, щоб населені пункти стали безпечними? Чи є можливості для такої взаємодії в зоні АТО? Ці та багато інших питань залишаються відкритими, хоча відповіді на них дає досвід багатьох країн, що пережили або переживають конфлікт.

Саме такі питання ставили дослідники Харківського інституту соціальних досліджень, коли планували і проводили незалежні соціологічні дослідження в Луганській і Донецькій областях. Цього року ми опитали 800 респондентів (2016-го — 4800), щоб вивчити і донести їхні побоювання; розкрити їхні взаємини з інститутами, які відповідають за безпеку; розповісти про їхні очікування й довіру. Але ми не вважаємо, що ці дані є важливими самі по собі. Це певний інструмент для побудови стратегій взаємодії на шляху створення безпечних громад у регіоні. 

"Був сильний вітер, і ми не змогли зупинити вогонь самі. Представники МНС приїхали тільки через 40 хвилин, але вода в них закінчилась майже одразу, й вони знов поїхали надовго, щоб набрати ще. Тим часом на одному боці вулиці погоріло кілька будинків". "Поліція? Та ми її тут вже більше року не бачили. Дільничного до нас не заманиш, розбираємось самі з усіма питаннями".

"У той день дуже голосно кричав сич, що жив у нашій школі. Ми подумали, що це поганий знак, і вивели дітей. Через півгодини міна влучила в будівлю і повністю зруйнувала спортзал і сховище, яке було під ним. З того часу, вже другий рік, діти займаються спортом тільки надворі".

"У моєї дитини розболівся живіт, за всіма ознаками було дуже схоже на апендицит. Ми дві години чекали "швидку", але вона в нас одна на кілька населених пунктів, і дороги нема. Тому ми знайшли машину, щоб нас відвезли до лікарні. Лікарі сказали, що дитячий апендицит — страшна річ, ще трохи — і ми могли б втратити дитину". 

 
321
 

Окрім цього, в обох областях є безліч невирішених безпекових питань, що стосуються вразливих груп (загалом дітей і дітей у соціальних закладах, людей з інвалідністю та похилого віку); держустанов і документів, які в них зберігаються; готовності до загострення бойових дій та надзвичайних ситуацій. 

Більшість із нас, включаючи тих, хто ухвалює важливі рішення, відмахнеться від означених проблем і скаже традиційно: "Це ж війна". А дехто навіть радикальніше: "Вони самі в тому винні". Але ж мусимо визнати, що безпека цього регіону значною мірою визначає безпеку в країні загалом, і тому, перш ніж планувати дії, маємо вивчати проблеми, думки, побоювання й очікування тамтешнього населення.

Доброю новиною є те, що загалом жителі регіону стали почуватися безпечніше. Це, зрозуміло, пов’язано з тим, що активні бойові дії там припинилися і почався поступовий перехід до відбудови. Майже на третину побільшало респондентів Донецької області, які вважають, що безпекова ситуація за рік поліпшилася. Також безпечніше нині почуваються 40,8 % опитаних у Луганській області, але їх менше, ніж було торік. 

Разом із тим значна кількість жителів як Донецької, так і Луганської областей відчуває небезпеку, наприклад, під час перетину блокпостів, при переміщенні в інший населений пункт (41,2 і 37,3% відповідно). Спираючись на ці дослідження, можна впевнено сказати, що серед жителів Луганської області загалом побільшало тих, хто почувається в небезпеці у будь-яких локаціях саме в світлий час доби.

Комбінація факторів, що склалась у регіоні, а саме — зменшення кількості населення, посилення контролю автошляхів, більша стабільність у складі військових, відновлення роботи місцевої поліції, поступово призвела до певного зниження рівня злочинності, спрямованої проти особи та майна. Так, осіб, які ставали жертвами або свідками злочинів протягом року, поменшало як у Луганській, так і в Донецькій області. Також поменшало тих, чиї родичі або друзі ставали жертвами злочинів. 

 
321
 

Цілком очевидно, що жителі регіону найбільше прагнуть стабільності. Фактично вони готові довіряти кожному, хто тим або іншим чином може її гарантувати. Саме тому вони почали більше довіряти соціальним і владним інститутам, з якими мають справу у повсякденному житті. Так, у Донецькій області найбільше довіряють церкві (58%), громадським і волонтерським організаціям (57,4%), збройним силам (45,4%) і певною мірою місцевій владі (48,6%). У Луганській області армія (26,7%) і місцева влада (32,2%) мають менший рівень довіри. 

Говорячи про те, чия якість роботи відіграє найбільшу роль у гарантуванні безпеки, більшість респондентів, як і торік, виділяє ДСНС. Разом із тим за рік у регіоні істотно зросла кількість опитаних, які довіряють поліції і звернуться до неї, якщо стануть жертвами або свідками злочину. Водночас довіра до органів центральної влади (президент, ВР, Кабмін) у регіоні є критично низькою і продовжує знижуватися. 

З огляду на досвід періоду активних бойових дій, особливо до створення військової служби правопорядку та звернення уваги на питання дисципліни, для багатьох жителів регіону армія є не тільки фактором безпеки, а й певною загрозою. Картина проблем та недоліків армії, на які вказують жителі регіону, за рік трохи змінилася. 2016 року в обох областях на першому місці були "корупція", "хабарництво", "вимагання грошей", "зловживання алкоголем" і навіть "агресивність щодо місцевого населення". 2017-го серед ключових проблем залишилися "корупція" (22%), "зловживання алкоголем" (16,8%), "безкарність військових" (15,4%). У Луганській області поменшало тих, хто нарікає на брутальну поведінку військових на блокпостах і зростання злочинності, пов’язаної з військовими (з 73,4 % до 19%). Жителів Донецької області досі ще турбують невиправдане застосування військовими фізичної сили (27%), п’янство серед військових (42%) і зростання в населених пунктах злочинності, пов’язаної з військовими (44,5%). Зниження активності бойових дій є значним викликом для військового керівництва, бо зі зменшенням кількості бойових завдань та полегшенням режиму несення служби на перший план виходять підтримання дисципліни, бойової готовності та налагодження добрих стосунків з населенням у місцях дислокації. Але разом із тим слід зазначити, що в цілому кількість людей, які сприймають людину у військовій формі як щось звичайне, поступово зростає — таких 44,9% у Донецькій області і 35,7 у Луганській. 

На жаль, активність самих жителів регіону щодо підтримання безпеки в їхніх населених пунктах зростає дуже повільно. Здебільшого місцева громада не відчуває такої відповідальності. Насамперед це пов’язано з тим, що наразі вони фактично не мають важелів впливу на ситуацію, хоча майже кожне питання — від водопостачання до стану автошляхів — стає безпековим у регіоні. Адміністративні повноваження розподілені між місцевою владою і силовиками, а ефективних форм взаємодії населення з поліцією, прокуратурою, СБУ, армією немає. І хоча частина людей сприймає місцеву владу як важливого агента гарантування безпеки, загалом з початку конфлікту населення не має на владу впливу ще й через те, що не бере участі в місцевих виборах. Таким чином, громада може або сподіватися на краще, або забезпечувати безпеку сама. У рамках дослідження ми не раз бачили населені пункти, яких поліція від початку її реформування майже не відвідувала. Відтак єдиною стратегією виживання для окремих громад залишається покладатись тільки на себе.

(Вибіркова сукупність опитування становить 800 осіб у підконтрольній українській владі частині Донецької та Луганської областей. Параметри вибіркової сукупності відображають модель генеральної сукупності і відповідають вимогам репрезентативності, що дозволяє поширити висновки дослідження на населення в районах опитування обраних областей).