21 березня ХІСД взяв участь у семінарі з адвокації прав людей з інвалідністю, організованомуDisability Rights International (DRI) Ukraine. На заході було зібрано широке коло громадських активістів, журналістів, представників неурядових організацій, яким не байдужа ця проблема.
Основною темою заходу була презентація досвіду Сербії з децентралізації системи інтернатних закладів та можливості його застосування в Україні. Представниця DRI Сербії Драгана Чиричрозповіла, як кризова післявоєнна Сербія почала розвиватися у напрямку євроінтеграції і отримувати всіляку підтримку з боку ЄС на соціальну сферу. Втім, у середині 2000-х років моніторинг DRI засвідчив, що незважаючи на істотні грошові вливання з боку Європейського Союзу, суттєвих змін в інтернатній системі Сербії так і не сталося. Причиною цього стало те, що переважна більшість коштів спрямовувалася донорами на ремонт інтернатних закладів, а не на їхнє реформування. Таким чином, пофарбовані стіни інтернатів не врятували їхніх клієнтів від жорстокого поводження, умов, що загрожують життю та здоров’ю, фізичних та психічних страждань, примусового утримування, застосування хімічних та фізичних засобів стримування, що було зафіксоване у ході моніторингових візитів громадськості. Відповідно, після цього почалися активні дії громадських організацій з адвокації прав людей, що перебувають у місцях несвободи, в тому числі людей з інвалідністю, та просування законодавчих змін. Паралельно DRI розпочав інформаційну кампанію як серед населення, так і серед чиновників та представників правозахисних організацій, адже права людей з інвалідністю не розглядалися в контексті загальних прав людини. Одним із головних досягнень стало те, що у 2009 році Уряд Сербії ухвалив політику неприйняття людей в інтернатні заклади (окрім дуже обмежених випадків), було прийняте рішення, що замість цього усі соціальні послуги мають надаватися в громаді. Надання більшості з цих послуг взяли на себе громадські організації, наразі це такі види допомоги, як допомога на дому, денні форми допомоги, фостерна допомога, психологічна допомога сім’ям, в яких є люди з особливими потребами тощо. На жаль, на сьогодні усі ці пілотні проекти фінансуються зарубіжними донорами, а не державою.
Ще одним суттєвим досягненням сербської політики стало ухвалення у 2009 році нового закону Сербії про освіту, який наголошував на її інклюзивності та прописував конкретний механізм отримання такої освіти. Зокрема, на сьогодні кожна школа зобов’язана приймати всіх дітей, що проживають на території, що до неї прилягає.
Таким чином, як наголосила Драгана Чирич, це розпочало зміну політики держави з патерналістської, що полягала в опікуванні, догляді та співчутті людям з особливими потребами в інтернатних установах, на політику рівноправ’я та отримання послуг безпосередньо у громаді.
Звісно, і досі в Сербії залишається багато проблем з реформуванням цієї сфери, більшість з яких пов’язані з відсутністю загального підходу та політичної волі керівництва держави, щоб підтримка людей з інвалідністю набула сталих форм та більше підтримувалася державою, а не лише громадянським суспільством.
На сьогодні Україні, дійсно, є чому повчитися у Сербії в контексті реформування системи інтернатних закладів – як країна з невеликими ресурсами може розпочати великі зміни, і як тиск громадськості може принести системні перетворення навіть у такій закритій системі як інтернатна.