07 версня 2011 р. співробітники ХМГО «Харківський інститут соціальних досліджень» за підтримки заступника Голови Харківської обласної державної адміністрації І. М. Шурми та Головного управління праці та соціального захисту населення відвідали Шевченківський дитячий будинок-інтернат та Безмятеженський психоневрологічний інтернат (Шевченківський район Харківської області).
Шевченківський дитячий будинок-інтернат розрахований на 110 дітей, але зараз там перебуває 100 дітей, підлітків та молодих людей віком до 35 років (у молодіжній групі). Будинок – інтернат має гарну соціально-реабілітаційну базу (тренажерна зала, дитячі майданчики, футбольна секція, гуртки з малювання, кімната трудової терапій та дитячої творчості), соціально – медичний потенціал (лікарі, реабілітолог, психолог, психіатр) потужний колектив (близько 70 фахівців).
У рамках візиту монітори поспілкувалися з директором, працівниками та підопічними закладу. Однією з головних проблем в роботі закладу є неможливість отримання свідоцтв про середню освіту дітьми та підлітками, які попри важки діагнози змогли навчитися говорити, читати, писати, рахувати, обслуговувати себе і навіть отримали окремі навички із малювання, ремонту взуття тощо. Відсутність такого свідоцтва не дозволяє багатьом з них влаштуватися далі у житті, вести автономний спосіб життя без участі фахівців інтернату. Вирішенням ціє проблеми могла б стати спроба видачі спеціальних свідоцтв про освіту для дітей з особливими потребами із мінімальними необхідними для життя знаннями. Будинок – інтернат є гарним прикладом організації пошуку благодійної допомоги, яка надається на системному рівні. Серед благодійників відомі компанії мобільного зв’язку, депутати різних рівнів, окремі підприємці.
Безмятеженський психоневрологічний інтернат розрахований на утримання 110 осіб, але зараз в ньому перебуває 108 пацієнтів. Складнощі умов догляду за пацієнтами полягають у обмеженні життєвого простору лише одним приміщенням – власне спальним корпусом. В зимовий період особливо важко проводити соціально-реабілітаційні заходи серед пацієнтів, бо немає можливості їх навіть зібрати – відсутнє будь-яке приміщення для цього. Також великою проблемо є те, що фактично відсутній соціально- реабілітаційний персонал: в наявності лише культмасовий працівник і той лише на півставки. До цього можна додати поганий стан їдальні, обмеженість соціально – медичних послуг, проблеми із опаленням взимку та їржава вода для санітарно – побутових потреб.
За результатами моніторингу складено звіти із детальним описом ситуації та можливими рекомендаціями щодо вирішення потребуючих втручання питань.