Автор – Євген Солонина, Радіо Свобода 

За останній рік кількість фактів катувань в Україні зросла, а протидія тортурам та нелюдському поводженню погіршилася, визнають представники українських правозахисних організацій, які відстежують проблему в Україні та звітують про ситуацію українському суспільству та міжнародним організаціям. Окрім окупованих районів, де не діють ні українське ні міжнародне право, найгіршою є ситуація з катуваннями в СІЗО та в’язницях, визнають «Харківська правозахисна група», «Українська Гельсінська спілка з прав людини» та правозахисна організація «Січ», які за рік провели моніторинг у 40 місцях несвободи та оприлюднили свої результати до 26 червня – Міжнародного дня проти катувань. Ця загрозлива ситуація вже має суттєві наслідки – і особисто для потерпілих, і для України як держави, попереджають правозахисники.

Три організації: «Харківська Правозахисна група», «Українська Гельсінська спілка з прав людини» та «Дніпровська правозахисна організація «Січ» – щороку надають правову допомогу приблизно 400 людям, які постраждали від катувань та нелюдського поводження в Україні – в усіх сферах життя. І – проводять спільний моніторинг проблеми.

Експерт: система навчилася обходити створені запобіжники проти катувань

Правозахисники не лише виявляють і протидіють катуванням, яких люди зазнають від правоохоронців та від працівників місць обмеження волі, але й оцінюють профільне законодавство, і навіть суспільні настрої щодо проблеми.

І тут тенденції останніх років викликають тривогу, визнає директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін.

Він говорить про два аспекти: опір державного апарату тим реформам, які мали б стримати катування, і – настрої самого українського суспільства, яке значною мірою толерує їх.

Так, до 2013 року (за результатами соцдосліджень) було «стійке зростання кількості людей, для яких незаконне насильство щодо затриманих було неприйнятним», то з 2014 року таких людей меншає, визнає соціолог. І тепер частка громадян, які за певних обставин готові змиритися з катуванням та нелюдським поводженням чи навіть його схвалити – сягає 32%, фактично, це кожен третій українець.

Водночас ті посадовці та структури, які вдаються до катувань, навчилися «обходити» запобіжники, які були створені, розповідає Денис Кобзін.

«Наприклад, у 2012-13 роках були ухвалені зміни до КПК, створений національний превентивний механізм із протидії катуванням та жорстокому поводженню при омбудсмані, реформована система надання безоплатної правової допомоги, що суттєво покращило дотримання прав людини. Але з часом кожний вжитий захід не підтримується, й інші елементи системи не реформуються, і він перестає працювати. Так, наприклад, Кримінальний процесуальний кодекс навчилися порушувати, і тими нормами, які там є, дуже майстерно маніпулювати, – пояснює Денис Кобзін. – Ключові запобіжники проти катувань та жорстокого поводження у нас залишаються нереалізованими: доступ до адвоката, можливість поінформувати третю сторону про затримання, доступ до лікаря».

Три організації («Харківська Правозахисна група», «Українська Гельсінська спілка з прав людини» та «Дніпровська правозахисна огранізація «Січ») за останній рік провели моніторингові візити до 40 місць несвободи в Україні. Умови тримання погіршилися і побільшало випадків насильства щодо в’язнів, констатують правозахисники. Ці факти та тенденції вони виклали в Сьомій періодичній доповіді про виконання в Україні Конвенції проти катувань. Ця доповідь, яку регулярно готують правозахисники, є альтернативою до тієї, які офіційно готує український уряд для ООН.

Дані, викладені в цьому документі, вказують на слабкість процесу реформ в Україні, більше того – вони є «страшними», оцінює ситуацію правовий координатор організації European Prison Litigation Network (міжнародна громадська організація з консультативним статусом у Раді Європи – ред.) Юг де Сюремен.

«Терпимість до катувань у тюрмах підриває судові та виконавчі інститути і руйнує саму ідею верховенства права, – вважає Юг де Сюремен. – Очевидно, що реформа та модернізація тюрми неможлива, якщо в системі існує культура насильства. Боротьба з катуваннями – складний процес, що вимагає одночасного вжиття різних заходів, таких як підготовка адміністративного персоналу, боротьба з корупцією, дотримання гідних умов праці засуджених, система моніторингу тюрем тощо».

З такими оцінками погоджується і співавтор доповіді про виконання Конвенції ООН проти катувань, голова «Харківської правозахисної групи» Євген Захаров.

«Для того, щоб цю ситуацію змінити, треба вжити неординарних заходів. Але як вона це зробить – мені важко сказати, оскільки ставлення влади до цих питань не є серйозним. Потрібне глибоке реформування. Оскільки та реформа, яку проводило минуле керівництво Мін’юсту, повністю провалена. А з медичною допомогою в’язням стало геть погано», – наголошує голова «Харківської правозахисної групи».

Жахливі умови, в яких люди перебувають у місцях обмеження волі, та які міжнародне право прирівнює до катувань – є лише частиною таких фактів, адже правозахисники виявляють і прямі катування щодо утримуваних осіб, наводить приклади Євген Захаров.

«Є певні колонії, де прямі катування вчиняють щодо непокірних в’язнів. На початку року ми виявили такі факти в Харківській виправній колонії №25, А також колонії №58, №77 та інших. Там катували людей, вимагаючи від них, щоб вони переслали свої кошти на певні банківські картки, і давали їм номери цих карток. Якщо кошти надходили – їх припиняли катувати. При чому це робили руками інших засуджених, «добровільних помічників адміністрації колонії». По деяких із цих фактів відкривалися провадження, навіть оголошувалися підозри, але причетним до цього все – «як з гусака вода». Ми подивимося, чим завершиться ситуація з 25-ю колонією, де тривали масові страшні катування. Справу розслідують, але не видно кінця», – констатує правозахисник.

Катування і нелюдьске поводження: психологічні наслідки є завжди, однак на них мало зважають – правозахисниця

Соціологічні опитування, проведені правозахисними організаціями, свідчать про сотні тисяч фактів катувань і нелюдського поводження щороку – лише з боку представників поліції. Лише незначна кількість із цих злочинів доходять до суду, а вироки у справах щодо катувань – одиничні, такою є статистика Генпрокуратури, затребувана правозахисними організаціями.

Однак навіть у цій ситуації є величезна «сліпа зона», яку складно виявити через опитування і моніторинг, і ще складніше – довести до суду, пояснює Радіо Свобода голова громадського об’єднання «Форпост» Олена Подолян.

Ідеться про психологічні катування і тортури, а також про психологічні наслідки від фізичних катувань, які мають місце у 100% випадків їхнього застосування, але на які в Україні майже не зважають, пояснює правозахисниця.

«Навіть у міжнародному праві немає задовільного визначення, що таке психологічні катування. Навіть фізичні катування – дуже складна річ у плані доведення, тому що часто вони не залишають слідів. Що ж до психологічних катувань – то вкрай складно виміряти завдану шкоду і довести, що вона стала саме наслідком катувань. Тут потрібна дуже кваліфікована експертиза», – наголошує психологиня та правозахисниця.

При цьому, за її оцінками, український перелік методик виявлення психологічної шкоди – застарілий та неадекватний, однак саме ним вимушено користуються психологи, які виконують експертизу для суду.

«В Україні експерт не може сказати: ось у цьому випадку ми застосували більш досконалі світові методики, зокрема – шкалу вимірювання депресії. В Україні діє вичерпний перелік діагностичних методик, однак він неспроможний адекватно виміряти завдану психологічну шкоду», – констатує експертка.

Більше того, за її словами в українському законодавстві немає визначення психологічної шкоди, як у розвинених державах: є менш виразний термін «моральна шкода». При цьому психологічний тиск на людину передбачає сама практика роботи української поліції, слідчих органів та місць обмеження волі. Навіть опитування студентів юридичних факультетів свідчать, що значний відсоток майбутніх правників вважають психологічний тиск під час допиту допустимим, зауважує Олена Подолян. Тоді як міжнародним нормам відповідає отримання доказів і зізнань не через тиск, а завдяки більш якісному проведенню слідства, підсумовує експертка.

Тривожні «дзвіночки» для України

Те, що Україна не показує достатнього прогресу у протидії катуванням та нелюдського поводження, вже спричинило для України серйозні наслідки, зокрема міжнародно-правові та зовнішньополітичні, наголошує Євген Захаров. Якщо державна політика у цій сфері не поліпшиться, то проблеми наростатимуть, попереджає він.

Ось ті тривожні «дзвіночки», про які говорить правозахисник:

• В січні 2020 року Європейський суд ухвалив «пілотне» рішення у справі Сукачов проти України.
• В ньому суд довів, що умови тримання в українських місцях несвободи є систематичною проблемою. Якщо раніше подібні скарги до ЄСПЛ розглядалися за досить тривалою процедурою, то відтепер рішення про те, що держава Україна винна в неналежних умовах утримання в’язнів, виноситимуться автоматично, і держава буде щоразу платити потерпілим.
• «В ЄСПЛ дали зрозуміти Україні: ми ухвалили уже 55 рішень про умови тримання в українських СІЗО, а ви не реагуєте. Відтак це рішення стало пілотним: Україні вказали, що ці й ці моменти – погані, їх треба терміново змінювати, та що це просто неповага до суду. Тому наступні заяви про неналежні умови тримання навіть не розглядатимуть по суті: просто вказуватимуть, в якій установі сиділа людина, який термін ув’язнення і яка сума компенсації. І Україна платитиме», – наголошує Євген Захаров у коментарі Радіо Свобода

Адвокатка Центру стратегічних справ «Харківської правозахисної групи» Ганна Овдієнко пояснює: ті компенсації, які платить Українська держава за рішеннями суду, вона могла би витратити на поліпшення умов у місцях несвободи та уникнути нелюдських умов тримання і судових рішень про це.

«Україна отримала 55 рішень ЄСПЛ щодо умов тримання. Це колосальні гроші, які виплачені з державного бюджету, яких би вистачило на ремонт приміщень, у яких осіб, яким виплатили ці кошти, утримували», – каже правозахисниця.

Кількість справ в ЄСПЛ щодо ненадання українським в’язням медичної допомоги – так само зростає. Відтак цей міжнародний суд вже відмовляється від тривалого розгляду: він лише перевіряє фактаж, ухвалює рішення і відправляє його для виконання – стягнення з України компенсацій, пояснює Євген Захаров.

Вищий земельний суд Ольденбурга (Німеччина) відмовив Україні в екстрадиції колишнього народного депутата Олександра Онищенка. Однією з підстав для цього стали неналежні умови утримання українців у в’язницях та СІЗО. Відтак надалі держави, які дотримуються верховенства права, вважатимуть Україну ненадійною юрисдикцією, до якої не можна екстрадувати людей через те, що утримання в місцях несвободи майже автоматично означає систематичні катування та нелюдське поводження, – пояснює Захаров.

Комітет ООН із запобігання катуванням дав критичні оцінки ситуації в Україні, яку Харківська правозахисна група виклала в Сьомій періодичній доповіді про виконання в Україні Конвенції проти катувань. Ця доповідь, яку регулярно готують правозахисники, є альтернативою до тієї, які офіційно готує український уряд, і яку Комітет ООН розглядатиме в липні.

Зокрема, Комітет ООН визнав, що визначення катування у відповідній статті Кримінального кодексу України не відповідає вимогам міжнародного права, зокрема – не охоплює катувань та нелюдського поводження з боку посадовців під час виконання ними своїх обов’язків, а ще катування, які вчиняються з мовчазної згоди посадовців або через їхню бездіяльність.Також Комітет ООН проти катувань незадоволений тим, що люди, які потрапляють за ґрати в Україні, не мають належних правових гарантій, таких як гарантований доступ до недержавного адвоката або до незалежного лікаря; також в ООН констатують, що українські спецслужби та силові структури зазвичай вдаються до надмірного застосування сили.

У Міністерстві внутрішніх справ анонсували запровадження системи забезпечення прав затриманих, так званої Сustody Records, в усіх підрозділах поліції, що в режимі 24/7 фіксуватиме дії стосовно затриманих осіб під час їхнього перебування у відділку. Одним із приводів впровадження такої системи стало поліцейське свавілля в Кагарлику.

В Офісі Генпрокурора стверджують, що за 5 місяців нинішнього року за фактами неналежного поводження під час досудового розслідування прокурори повідомили про підозру 56 особам, із них 10 – за фактами катувань.