Майже всі ознайомилися з довгоочікуваним Новим Законом України «Про соціальні послуги». І з нетерпінням чекають на 1 січня, коли він нарешті вступить в силу. Яких саме змін чекати, до чого готуватися? Пропонуємо декілька коротких роздумів на тему удосконалення системи соціального обслуговування за новими правилами.

Визначення потреб у соціальних послугах та його вплив на формування системи соціальної підтримки.

Сьогодні одним з обов’язків провайдерів соціальних послуг є виявлення потенційних отримувачів послуг. Отримана ними інформація щодо категорій осіб та видів послуг має бути врахована управлінською ланкою сфери соціального обслуговування ( відділами соціального захисту населення).  Саме  ця інформація (провайдера, а не управлінця!) й стає основою для подальшого розвитку системи соціальної підтримки населення громади. Такий «пережиток минулого», коли державні/комунальні надавачі соціальних послуг самі виявляли потребуючих, визначали право на отримання послуг і обслуговували громадян, став причиною створення системи, яка базується на можливостях та баченнях провайдера, а ні на потребах клієнта, де звичайним стає пошук «зручних клієнтів», а важкохворі залишаються без допомоги.

Отримувачі соціальних послуг, і сьогодні залежні від надавача, який є місцевим монополістом у наданні необхідної їм допомоги. За таких обставин отримувач змушений погодитися на обмежений обсяг допомоги, який є вигідним та зручним для провайдера, бо в іншому випадку він взагалі залишитися без підтримки.

Дійсно, потреби, побажання та можливості  не завжди мають співпадати, враховуючи, що обмеженість в ресурсах є характерною рисою молодих громад. Але кожен мешканець повинен розуміти, на яку підтримку від влади він може розраховувати у скрутні часи.

Отже, видимим та зрозумілим кожному повинен стати термін мінімальний або базовий обсяг соціальних послуг, обсяг послуг, гарантований місцевою владою, який повинен надаватися безкоштовно, особам, що мають право на безоплатне отримання соціальних послуг.

Такий обсяг має бути визначений та офіційно затверджений місцевою владою відповідно до Державних стандартів, виходячи з наявних можливостей громади та потреби її мешканців у соціальних послугах.

Особливо це стосується комплексних соціальних послуг, таких як догляд вдома, денний або стаціонарний догляд.

Навряд чи базовий перелік соціальних послуг може бути єдиним для всієї країни, враховуючи різний потенціал соціальних закладів невеликої сільської громади та столичного міста.

Сьогодні послуги, що надаються в кожному соціальному закладі, повинні повністю відповідати максимальному переліку заходів, які входять до складу соціальної послуги відповідно до Державного стандарту. Не є великою таємницею, що, майже ніколи, соціальна послуга не надається в повному обсязі. Незважаючи на потреби клієнта, зміст соціальної послуги скорочується, пристосовується, узгоджується з можливостями та наявними ресурсами закладу, за мовчазною згодою отримувача.

Отже, затвердження мінімального базового переліку соціальних послуг – це чесний (обумовлений реальними потребами), відкритий крок влади назустріч людям.

Для того, щоб запрацював механізм визначення потреб населення в соціальних послугах мало задекларувати його вплив на планування та розвиток системи соціального обслуговування, необхідно розробити та затвердити умови або механізми такого впливу. Тобто визначитись, яким чином, показники визначення потреб в соціальних послугах впливають на планові показники розвитку системи соціальної підтримки і в першу чергу на його фінансові показники.

Отже, результатом визначення потреб населення в соціальних послугах повинні стати наступні дії місцевих органів влади закріплені відповідними нормативними документами:

• визначення пріоритетних категорій громадян, щодо отримання соціальної підтримки та послуг за рахунок місцевого бюджету.
• затвердження переліку соціальних послуг, які надаватимуться в громаді та обсяг фінансового ресурсу виділеного на ці цілі;
• визначення мінімального базового пакету (обсягу та змісту) соціальних послуг, які надаватимуться безоплатно мешканцям громади, що опинились в складних життєвих обставинах та мають право на їх отримання.

На підставі офіційно затверджених місцевою владою показників, вже цілком законно,  розроблятимуться шляхи задоволення першочергових потреб вразливих категорій громадян, залучення надавачів соціальних послуг (проведення конкурсів соціального замовлення, закупівля послуг у сусідньої громади, створення власних закладів соціального обслуговування …інші)

Як новий Закон впливає на розвиток ринку соціальних послуг.

Спробуємо відповісти на питання: Чи змінює новий Закон становище недержавного провайдера на ринку соціальних послуг? Чи існують сьогодні на ринку рівні умови для провайдерів соціальних послуг всіх форм власності? Чи існує, взагалі, в нашій країні  ринок соціальних послуг?

Основний закон ринку – врівноважене співвідношення попиту та пропозиції товару (в даному випадку – соціальних послуг) при забезпеченні чесної конкуренції, яка гарантується вільним доступом на ринок покупців та продавців товару.

Начебто так, ст.10 нового ЗУ «Про соціальні послуги» стверджує, що основними засадами функціонування системи надання соціальних послуг є демонополізація ринку соціальних послуг, рівність прав, обов’язків та відповідальності надавачів соціальних послуг державного та недержавного секторів.

Але виявляється, що рівні права закінчуються там, де починаються гроші …

Тобто, конкурсні вимоги щодо отримання бюджетного фінансування поширюються сьогодні лише на надавачів соціальних послуг недержавних організацій.

Як і до цього часу, державні та комунальні надавачі соціальних послуг отримують бюджетне фінансування гарантовано, поза конкурсами, що є істотною перевагою перед надавачами соціальних послуг недержавного сектору. При цьому, принцип фінансування державних та комунальних провайдерів, залишається незмінним, та не залежить від результатів їхньої роботи: а ні від кількості, а ні від якості соціальних послуг, що надаються. Прямого відношення до обсягів фінансування закладу соціального обслуговування не має сьогодні і кількість отримувачів послуг, яка впливає на бюджет установи тільки через кількість штатних посад працівників, яка залежить від кількості обслужених клієнтів.

Отже, ринкові механізми в сфері соціального обслуговування працюють тільки для надавачів недержавних організацій та приватного сектору.

Побудова нової, справедливої системи соціальних послуг з рівним доступом до ринку соціальних послуг: всіх категорій отримувачів ( осіб похилого віку та бездомних осіб, осіб з інвалідністю та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, осіб з ментальними проблемами і т.д.) та  надавачів соціальних послуг всіх форм власності доки не відбулося .

Але такі зміни можливі за умови:

• надання комунальним установам статусу комунальних підприємств;
• зміни механізму фінансування державних та комунальних провайдерів соціальних послуг.

Включення в систему надання соціальних послуг комунальних підприємств соціального обслуговування дозволить не тільки розширити можливості розподілу власного фінансового ресурсу але й надаватиме додаткові можливості щодо його поповнення.

Незважаючи на отримання бюджетного фінансування від засновника, комунальні підприємства соціального обслуговування матимуть можливість претендувати на додаткове фінансування за умови успішної участі в конкурсах на закупівлю соціальних послуг сусідніх громад поряд з недержавними надавачами.

Нові принципи фінансування надавачів соціальних послуг комунальної форми власності в прямій залежності від кількості, якості послуг і витратами на їх надання сформують  прозору систему розподілу фінансового ресурсу з відкритою системою управління.

Зміни щодо розподілу бюджетного фінансування на соціальне обслуговування очікувані, потрібні та важливі.

Очікувати змін, чи намагатися впливати на процеси реформ – вибір кожного …

Новий закон та особливості фінансування соціальних послуг.

Поширення принципу адресності при наданні соціальних послуг, який передбачає визначення права на деякі види соціальних послуг відповідно до доходу громадян, безумовно є позитивним здобутком нового Закону. Попереду нас очікує багато цікавих дискусій з приводу застосування у сфері соціального обслуговування Методики обчислення середньомісячного сукупного доходу та визначення складу сім’ї … .

Спробуємо розібратися, що нового підготував нам новий Закон з приводу особливостей бюджетного фінансування, яка відповідальність органів місцевої влади за ненадання соціальних послуг нужденним, чому доступ до соціальних послуг не є однаковим для всіх категорій громадян, що опинились в СЖО.

Законом передбачено право для уповноваженого органу системи надання соціальних послуг приймати рішення про надання за рахунок бюджетних коштів інших соціальних послуг та/або іншим категоріям осіб, ніж передбачені Законом (п7 ст.28). Водночас, не вказано на обов’язковість виділення додаткового фінансування.

Хоча очевидно, якщо місцева влада визначила додаткові, до визначених Законом,  привілеї, вона повинна передбачити на ці цілі і додатковий фінансовий ресурс.

В іншому випадку додаткові гарантії будуть реалізовані за рахунок тих коштів, що виділені на обслуговування громадян, які мають встановлене законом право на безоплатне отримання послуг за рахунок бюджетного фінансування.

Сьогодні, як і багато років тому, в сфері соціального обслуговування продовжують фінансуватися заклади, а ні особи, що потребують допомоги.

Нажаль, принцип «гроші ходять за людиною» не прижився у новому Законі, не зважаючи на те, що у розвинутих країнах світу обсяги фінансової підтримки тих, хто потребує допомоги, залежить від ступеню обмеження життєдіяльності та залежності від сторонньої допомоги.  Принцип  фінансування системи через отримувача послуг є справедливим та забезпечує людині  вільний вибір провайдера соціальних послуг, участь у вирішенні власних проблем, підвищення відповідальності за власне життя.

Нажаль, за існуючим механізмом розподілу фінансування між закладами соціального обслуговування, важко встановити відповідальність органів влади за ненадання соціальної підтримки, якими б гарними не були закони, що її гарантують.

Залишається сподіватися, що законодавство, яке традиційно підтримує владу та її інституції, все ж таки поступово повертається «обличчям» до людини.

Бо саме рівень відповідальності влади перед громадянами є реальним показником сучасної соціальної держави.