Соціологічні опитування населення як альтернативне джерело отримання інформації про діяльність органів поліції вже більше 25 років використовуються у Великій Британії та США[1]. Створення та втілення в практику діяльності органів внутрішніх справ опитувальника, який подібно Британському кримінальному огляду (British Crime Survey) стане важливим джерелом інформації про стан злочинності та ставлення населення до нього, сьогодні могло б стати новою формою оцінки діяльності міліції. Він дозволив би вимірювати кількість скоєних злочинів шляхом опитування людей про злочини, від яких вони постраждали у минулому році, охопити злочини, про які не повідомляли в міліцію. Саме тому він є важливою альтернативою кримінальній статистиці, яку використовує міліція. Такий соціологічний огляд дозволить збирати інформацію про потерпілих від злочинів, обставини, за яких стався інцидент, поведінку злочинців, які скоїли злочини, нарешті ефективність діяльності органів внутрішніх справ. Це сприятиме заходам щодо зниження злочинності та підвищення ефективності діяльності міліції, а також буде важливим джерелом інформації про інші теми, як, наприклад, сприйняття населенням антисоціальної поведінки та ставлення до кримінальної системи, включаючи міліцію та суди.
З метою апробації такого підходу Харківським інститутом соціальних досліджень у 2010 році було здійснено проект за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках Програми «Верховенство права», що мав за мету проаналізувати ефективність застосування існуючих методів оцінки роботи органів внутрішніх справ та порівняти їх із методом соціологічного огляду стану злочинності[2]. Для проведення дослідження були використані наступні методи спостереження і збору інформації: 1) опитування населення дев’яти районів міста Харкова (2000 чоловік) методом структурованого інтерв’ю за місцем проживання респондента; 2) проведення фокус-групового інтерв’ю із працівниками міліції, суддями, представниками ЗМІ); 3) аналіз нормативних актів МВС України, спрямованих на оцінку діяльності міліції. Отримані результати дозволяють сформулювати низку висновків та рекомендацій.
Оцінюючи зростання злочинності протягом останнього року, половина харків’ян дійшли висновку, що ситуація не змінилася (50,7%). Однак кількість респондентів, що відзначають зростання злочинності в районі їхнього проживання, вдвічі більше (12,4%), ніж тих, хто вважає, що злочинність знизилася (5,9%).
Аналіз побоювань жителів різних районів міста показує, що найбільше побоювання спричиняють вулиці міста, особливо, коли людина перебуває далеко від свого місця проживання. Так, 42% опитаних побоюється стати жертвою злочину в районі, де вони не проживають, а 35% – у районі проживання. Дослідження показує, що громадський транспорт також розглядається третиною харків’ян (33,4%) як небезпечне місце. Тривожним є те, що 17,9% опитаних харків’ян не відчувають себе в безпеці у своїй квартирі або будинку.
Дані дослідження показують, що найпоширенішим серед жителів Харкова є побоювання стати жертвою пограбування або крадіжки на вулиці. Так, 66,8% опитаних харків’ян бояться стати жертвою саме цих злочинів. Понад 60% респондентів побоюються стати жертвами шахрайства, фізичного насильства й образи на вулиці.
Серед найнебезпечніших місць, які вказали харків’яни, передусім варто назвати неосвітлені ділянки вулиць і дворів. Їх уважають потенційно небезпечними для себе практично половина опитаних (48,6%). Менша кількість опитаних (27,3%) указали також пустирі, занедбані будівництва, гаражі. Трохи більше шостої частини респондентів (16,3%) виділяють парки й ліс як небезпечні для себе зони. На думку 28% опитаних, їхній район є досить безпечним й у ньому таких місць немає.
Найпоширенішими злочинами є крадіжки, злодійство й фізичне насильство, найчастіше в побутовій сфері. Ці дані не суперечать офіційній статистиці, де за об’єктом замахів у загальній структурі злочинності найбільшу питому вагу займають злочини проти життя й здоров’я громадян, власності, злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, службової діяльності, громадського порядку й безпеки руху.
Дані дослідження показали, що існуючі державні методи виміру рівня злочинності мають досить умовний характер через високий ступінь її латентності (прихованості). На це вказує той факт, що половина опитаних жертв злочинів (51%) не стали звертатися в міліцію з офіційною заявою. Причини цього: неефективність реагування на подібні заяви міліції й переконання, що міліція не зацікавлена звертати на них увага. Свідків злочинів, так само як і жертв, від звернень до міліції примушує відмовитись переконання, що від міліції користі мало, вона не зацікавлена в таких випадках, а деякі просто побоюються органів внутрішніх справ.
Більша частина жертв злочинів (68%) тією чи іншою мірою не задоволені результатами роботи міліції в їхніх випадках. Серед тих, хто став свідком вчинення злочину й сповістив про це в міліцію, 33% не задоволені роботою міліції. Серед найбільш суттєвих недоліків міліції, які виділили респонденти, можна відзначити чотири найбільш глобальних, властивих правоохоронній системі в цілому: корупцію (45,6%), бездіяльність (32,3%), небажання захищати «просту» людину (30,2%) і безкарність (25,6%).
Виявлене незначне число контактів населення й міліції в остаточному підсумку посилює відчуження. Згідно з даними дослідження, уже сьогодні міліція для населення не має певного, знайомого для нього «обличчя»: громадяни вкрай слабко знають свого дільничного й практично не знають керівника районного відділення міліції. При цьому, все ще зберігається досить вагомий кредит довіри з боку населення до міліції – 27,6% опитаних харків’ян готові допомагати міліції в будь-якій ситуації. Це зовсім різні люди – готовність допомагати не залежить ні від віку, ні від професії, ні від рівня статку, ні від родинного стану. Відзначимо також, що кількість респондентів, які відмовляються допомагати міліції, не так вже й велика – 9,3%.
Незважаючи на те, що відмовитися від кількісних показників на сучасному етапі неможливо, необхідно істотно знизити їхнє значення в системі оцінки діяльності органів внутрішніх справ. Уже зараз як додатковий метод оцінки могли б використовуватися опитування громадської думки, однак за умови якісної вибірки й чіткого дотримання процедури дослідження. Надалі система оцінки діяльності міліції могла б перейти до розробки більше сучасних комплексних показників.
Є сенс розглянути можливість використання таких показників в оцінці діяльності міліції:
1. Відчуття безпеки громадян (страх стати жертвою злочину; побоювання окремих груп, місць, конкретних злочинів).
2. Оцінка діяльності міліції (загальне оцінювання, задоволеність результатом роботи, задоволеність спілкуванням).
3. Оцінка латентної злочинності (якою є частка злочинів, про які не повідомляється; причини неповідомлення).
4. Оцінка масштабів порушень прав людини (скільки громадян уважають, що їхні права були порушені працівниками міліції).
Зазначені показники можуть використовуватися в аналізі як окремо один від одного, так і підсумовуватися в деякий індекс, де кожен показник дістане свій зважений індекс й у сумі вийде рейтингова оцінка роботи кожного підрозділу.

Список використаних джерел.
1. Krista Jansson. British Crime Survey – measuring crime for 25 years: London. Home Office. – 2007.
2. Опитування громадської думки про діяльність міліції в м. Харкові. Звіт про результати соціологічного дослідження. – К.: Атіка, 2010. – 108 с.