28 січня 2011 року уряд України відзвітувався щодо виконання Конвенції ООН з прав дитини під час 56 сесії засідання Комітету ООН з прав дитини, що відбулась в Женеві. Ініціативна група громадських організацій в підготовленому Альтернативному звіті про впровадження Конвенції ООН про права дитини зазначила, що «держава повинна … боротися з проявами насильства та дискримінації, боротися однаково за здоров’я та освіту кожної дитини, незалежно від віку, статку, національності тощо» . При цьому у Звіті констатується факт, що в державі відсутній системний підхід до врахування думки дитини на всіх рівнях суспільного життя. В Україні так і не створено інституту омбудсмена з прав дитини, жодна з державних інституцій не здійснює комплексного моніторингу дотримання прав дитини, не публікує інформаціїї про його результати. Це обумовлює актуальність впровадження системи моніторингу дотримання прав дитини в стаціонарних закладах, де діти знаходяться під опікою держави.
Крім того, існує ціла низка причин, які обумовлюють необхідність незалежного відвідування місць, де певний час або постійно знаходяться діти, адже вони внаслідок свого юридичного статусу, вікових і психологічних особливостей є однією з найбільш уразливих категорій осіб, котрі перебувають у місцях, звідки не можна піти добровільно, у будь-який бажаний момент (тобто у місцях несвободи у найширшому значенні цього терміна). Ці місця відрізняються за своїм призначенням, за соціальними послугами, що там надаються, категоріями осіб, з якими вони працюють, і в остаточному підсумку за умовами фінансування. Комбінація цих умов створює певного роду ситуацію, котра згодом може проявитися у низці ознак неналежного поводження з дітьми.
