Харківський інститут соціальних досліджень спираючись на багаторічний досвід моніторингу місць несвободи, у яких перебувають недієздатні повнолітні особи (психлікарні, психоневрологічні інтернати, дитячі – будинки інтернати тощо), виступає проти застосування процедури примусової стерилізації щодо осіб, яких судом визнано недієздатними в порядку запропонованому Законопроектом 3786 «Про опіку та піклування над повнолітніми недієздатними особами та особами, цивільна дієздатність яких обмежена». Нагадаємо, що стерилізація – це процес позбавлення людини здатності до розмноження (дітонародження).

У першу чергу, закріплення таких норм у вітчизняному законодавстві суперечить базовим принципам прав людини, які закріплено у Європейській Конвенції прав людини та основоположних свобод, Конвенції ООН про права інвалідів. Ці міжнародні документи, ратифіковані Україною й обов’язкові до виконання, закріплюють права та свободи людину:

– на захист від катувань, жорстокого та принижуючого гідність поводження;

– на повагу до приватного та сімейного життя;

– на вільний вибір у вступі до шлюбу, обрання партнера та народження дітей;

– на свободу від дискримінації за ознакою гендеру та наявністю інвалідності;

– на право осіб з інвалідністю зберігати власну фертильність та самостійно приймати рішення щодо дітонародження.

Деякі країни Європи вже буди визнані винними в порушенні прав людини після застосування ппроцедури примусової стерилізації і мали змінити законодавство під тиском Європейського суду з прав людини. Так, у справі I.G. та інші проти Словаччини (2012) Європейській суд з прав людини визнав порушення ст.3 (жорстоке поводження) та ст. 8 (втручання у приватне життя) через примусову стерилізацію трьох жінок. Також, було визнано непропорційним втручанням у їх приватне життя рішення про примусову стерилізації, що також позбавило їх можливості реалізовувати власну репродуктивну функцію у майбутньому. Нажаль, коли Європейські країни позбавляються таких норм та процедур, Україна намагається їх активно інкорпорувати до свого законодавства. У майбутньому це призведе до того, що країна буде відповідати перед людиною у Європейському суді з прав людини та витрачати гроші платників податків на виплату компенсацій.

Законопроект 3786 у ст. 3 «Основні принципи опіки та піклування над повнолітніми недієздатними особами та особами, цивільна дієздатність яких обмежена» не містить одного з головних принципів опіки та догляду за особами з інвалідністю – принципу підтриманого прийняття рішень. Цей принцип акцентує увагу на необхідності обов’язкового врахування думки підопічного задля прийняття важливих для його життя рішень. Вважаємо за необхідне додати його до складу керівних принципів діяльності щодо опіки повнолітніх недієздатних осіб. Важливо, що позбавлення особи дієздатності – не є процедурою, яка має незворотній характер, тобто людина може бути поновлена у своїй дієздатності. У той самий час, стерилізація є незворотною процедурою, яка назавжди змінює людське життя, позбавляючи його здатності до репродукції/дітонародження. Також, треба відзначити, що у проекті Статті 238 ЦПК України «Додаткові вимоги до змісту заяв» не вказано ніяких додаткових вимог до заяв про стерилізацію фізичної особи, визнаної недієздатною, що фактично створює ризик безвідповідальних та безкарних дій.

Ще одним аргументом проти прийняття закону в запропонованому вигляді має стати недосконалість, а у багатьох випадках відсутність механізмів контролю, слабка правова позиція судів та інших державних органів у питаннях психічного здоров’я та прийняття рішення щодо примусової стерилізації. В умовах фактичного розпаду системи охорони здоров’я та плачевного стану надання психіатричної допомоги в Україні, такий крок як примусова стерилізація може призвести до створення додаткового інструменту залякування незгідних, корупції та отримання незаконних винагород за незастосування такої процедури, а також умисного переслідування з метою отримання матеріальних благ (майна, нерухомості тощо).

Таким чином, ми наполягаємо виключити з Законопроекту 3786 згадування про стерилізацію недієздатних повнолітніх осіб та з ст.ст. 234, 236, 237, 241 Цивільного процесуального кодексу України.