Організація соціальних послуг – циклічний процес, який починається з вивчення потреб населення у соціальних послугах. Нажаль, в сучасних умовах, наступність та взаємозв`язок окремих етапів цього процесу – відсутній.
Управлінські механізми (вивчення потреб, планування, надання соціальних послуг та контроль їх якості) нормативно врегульовані (прийняті відповідні законодавчі акти, визначений порядок проведення, існують необхідні методики) та формально проводяться. Разом з тим, вони не пов`язані один з одним та не впливають на задоволення потреб громади у соціальних послугах. Отже, як правило, лише завдають зайвого клопоту фахівцям … і ніяким чином не впливають на стан системи соціального обслуговування місцевого рівня.
Чому на місцях не працює такий важливий управлінський механізм, як вивчення потреб населення в соціальних послугах?
Мабуть тому, що не має прямого зв`язку з наступним етапом соціального обслуговування – плануванням.
Результати вивчення потреб у соціальних послугах не впливають на планування бюджетів закладів соціального обслуговування, фінансові обсяги закупівель соціальних послуг. На практиці визначення потреб у соціальних послугах зведено до визначення кількості отримувачів послуг (потенційних та фактичних).
Вивчення потреб у соціальних послугах повинно спрямовуватися на отримання даних та проведення аналізу необхідних та наявних ресурсів громади для організації належного соціального обслуговування, який неможливо здійснити за відсутності найважливіших показників: кількості послуг, що потребує населення громади та обсягу коштів, необхідних для їх надання.
Отже, механізм вивчення потреб стане необхідним та запрацює в повному обсязі лише тоді, коли обсяги фінансування установ соціального обслуговування (провайдерів) стануть залежними від кількості та вартості соціальних послуг, що надаються.
Визначення представниками місцевої влади пріоритетних категорій, які отримають соціальні послуги за бюджетні кошти, обмежує доступ до соціальних послуг для інших категорій, які з року в рік залишаються за межами пріоритетів (особи з важкими психічними захворюваннями, бездомні особи, звільнені з місць позбавлення волі, ті, хто має соціально небезпечні хвороби або залежність від алкоголю та психотропних речовин тощо).
Сьогодні жоден мешканець громади, який потребує підтримки, не повинен залишатися з проблемами наодинці. Обмежений бюджет громади не може забезпечити в повному обсязі потреби в соціальних послугах шляхом створення спеціалізованих установ або закупівлі окремих видів соціальних послуг. Залучення осіб до вирішення власних проблем є однією з першочергових задач. Для забезпечення рівного доступу до соціальних послуг всіх вразливих мешканців громади необхідно забезпечити фінансову підтримку тих, хто може надавати та тих, хто потребує соціальних послуг.
Саме на рівні громади повинні здійснюватися призначення та виплата різних видів фінансової підтримки у вигляді компенсації за надання соціальних послуг, для фізичних осіб надавачів, матеріальної допомоги отримувачам соціальних послуг для самостійної організації соціального обслуговування шляхом звернення до провайдера, який відповідає потребам найкраще. Це одночасно сприятиме активності та відповідальності громадян за власне життя та добробут, а також підвищить авторитет влади, відновить довіру громади до її очільників.
Основним напрямком державної соціальної політики, яка сьогодні активно впроваджується в місцевих громадах є деінституалізація соціальних послуг.
Першим кроком реформ є повернення дітей позбавлених батьківського піклування до сімейних форм виховання, відмова від надання соціальних послуг дітям в спеціалізованих закладах стаціонарного утримання.
Наступним кроком буде поширення принципу деінституалізації на інші категорії осіб, що потребують догляду та підтримки: осіб з особливостями розвитку, психічними захворюваннями, людей з інвалідністю та осіб похилого віку.
В межах реформи, в інтернатних закладах системи соціального захисту населення запроваджується послуга підтриманого проживання, створюють необхідні умови та спеціалізовані відділення. Клієнти стаціонарних установ отримують навички організації побуту та самостійного проживання.
Незважаючи на те, що цей напрямок розвитку інтернатної системи є дуже корисним, в сучасних умовах він стає майже тупиковим.
Відсутня відповідь на питання, що далі робити з підопічними, які пройшли курс ресоціалізації та навчання, мотивовані та готові до самостійного життя з підтримкою у громаді?
Місцеві громади, які лише формують власну систему соціальної підтримки, виявляються неготові до змін. Не створені умови для повернення таких людей, більшість громад взагалі забула про тих, кого позбулася та передала під опіку обласних установ інтернатного типу. Сьогодні громада не несе фінансової відповідальності за колишніх мешканців, які отримують послуги стаціонарного догляду в обласних комунальних установах.
Це стосується і тих членів громади, які потрапили до інтернату із соціальних причин (відсутність житла або проблеми у взаємовідносинах з родичами). Це цілком самостійні люди, здатні до самообслуговування, а зайва опіка їх тільки дратує, позбавляє волі до життя і соціальної активності.
Отже, відмова від стаціонарного утримання осіб, що потребують догляду неможлива без створення належних умов проживання та альтернативних форм догляду безпосередньо у громаді, а також без запровадження механізму компенсації витрат за надання соціальних послуг за межами громади для осіб, що мають право на отримання соціальних послуг за кошти місцевого бюджету.
Важливим питанням залишається сьогодні управління соціальними послугами – створення інституту менеджерів соціальної підтримки населення, які відповідатимуть за планування, координацію, контроль за якістю соціальних послуг, надаватимуть допомогу тим, хто вирішив отримати необхідні соціальні послуги за межами громади.
Враховуючи обмеженість фінансових та кадрових ресурсів новостворених громад, необхідно докласти всіх зусиль та запобігти поверненню системи соціального обслуговування назад на 10 років, не допустити об`єднання функції управління системою соціального обслуговування з завданнями та функціями провайдера соціальних послуг.
Важливо, щоб ефективна та справедлива система соціального обслуговування створювалась саме зараз, в момент закладки «фундаменту» державного управління. Побудова надійного, стабільного суспільства, яке спроможне надавати необхідну дієву підтримку тим, хто опинився в складних життєвих обставинах, неможливо без спільних зусиль громадськості і влади.
Сучасним нормативним законодавством у сфері соціальних послуг забезпечена участь громадськості на всіх етапах соціального обслуговування (під час вивчення потреб, планування, організації надання, моніторингу та контролю якості соціальних послуг).
Разом з тим, механізм такої участі детально не визначений та у своїй більшості, обмежується представництвом в дорадчих органах, де не завжди буває почутий голос громадськості.
Питання є, під час реформ їх стає ще більше.
Але ми зосереджені не тільки на пошуку проблем, недоліків та питань, але й на пошуку відповідей спільно з усіма небайдужими оптимістами.