«Основними засадами функціонування системи надання соціальних послуг є демонополізація ринку соціальних послуг, рівність прав, обов’язків та відповідальності надавачів соціальних послуг державного та недержавного секторів» – важливі та правильні слова в законі «Про соціальні послуги» на практиці, нажаль, тільки мрії…

Сьогодні ми тільки починаємо впроваджувати ринкові механізми в систему надання соціальних послуг.

Для забезпечення формування та розвитку ринку соціальних послуг необхідно будувати взаємовідносини продавців (провайдерів соціальних послуг) та покупців/споживачів (органів державної влади місцевого рівня, осіб, що потребують соціальних послуг,) відповідно до  загальних економічних законів:

–  чесної конкуренції між провайдерами;

– відповідності попиту та пропозиції;

– співвідношення ціни та якості товару (соціальної послуги)

Все це неможливо здійснити без забезпечення  вільного доступу «продавців»  та «покупців»/ «споживачів» до ринку соціальних послуг.

Розглянемо першу умову – забезпечення вільного доступу до ринку основних надавачів соціальних послуг, які представлені  комунальними закладами та установами, недержавними організаціями та приватними підприємствами.

Вимоги до недержавного або приватного провайдера соціальних послуг, який претендує на залучення бюджетних коштів, містять деякі протиріччя, що значно звужує його можливості щодо потрапляння на ринок соціальних послуг .

Провайдер соціальних послуг недержавного сектору, який бажає отримати бюджетне фінансування, повинен:

– мати ознаки неприбутковості, при цьому бути здатним виживати самостійно, на власні кошти. Бюджетне фінансування для нього не повинно бути основним або єдиним джерелом доходу;

– бути готовим працювати в сегменті ринку, який не зайнятий комунальними або державними провайдерами і як правило є не дуже вигідним для надавача: має обмежений або нестійкий чи маловивчений попит, потребує спеціального обладнання та підготовки персоналу. Як правило, це специфічні послуги для окремих категорій ;

– брати участь у конкурсних процедурах;

–  реалізовувати товар (надавати послуги) без попередньої оплати;

– враховувати ризики щодо збільшення видатків у зв’язку із зміною економічної ситуації в країні (незапланованого підняття розміру мінімальної заробітної плати, здорожчання комунальних послуг чи інше). Для комунального провайдера в цих випадках обсяги фінансування збільшуються.

Крім того, обсяги бюджетного фінансування, виділяються на конкурси замовлення соціальних послуг, по залишковому принципу після розподілу коштів на утримання комунальних закладів та установ соціального обслуговування.

Комунальні установи та заклади, взагалі, перебувають за межами ринку, бо отримують бюджетне фінансування:

– в першу чергу, відповідно до планів та затвердженого кошторису;

– у більшому  обсязі;

– незалежно від якості товару (послуг).

При цьому залишаються монополістами з реалізації найзатребуванішого товару, який користується стійким попитом (наприклад: соціальні послуги догляду вдома) !!!!

Розглянемо, чи виконується друга умова формування ринку? Чи є рівний доступ до соціальних послуг серед «споживачів»?

І тут не обійшлося без протиріч. Соціальна послуга достатньо дороговартісна продукція. А споживач, як правило, людина з низьким рівнем доходу або непрацездатна . Найчастіше, чим бідніша людина, тим більше в неї проблем, тим більше обсяг допомоги та послуг вона потребує, тим вище вартість такої підтримки.

На сьогодні, не забезпечено рівний доступ до соціальних послуг для людини похилого віку та людини з ментальними проблемами, особи з інвалідністю та бездомної особи, майже відсутня адекватна підтримка людей з хворобою Альцгеймера або проявами деменції ….

Нажаль, не потреби мешканців, а  можливості провайдерів, визначають перелік послуг, що надаються в громаді. Що в свою чергу призводить до штучного розподілу клієнтів на «зручних» – привабливих для провайдера, та незручних, які незалежно від потреби, залишаються без допомоги.

Вибір пріоритетів організації соціальних послуг за результатами визначення потреб населення територіальної одиниці здійснюється на розсуд представників місцевих органів влади за рекомендаціями, знову ж таки, провайдерів соціальних послуг .

З метою об’єктивності та прозорості процесу такого вибору необхідно визначити (нормативно затвердити) критерії для визначення пріоритетів соціального обслуговування (такі як чисельність категорії, рівень залежності від сторонньої допомоги та інші)

За існуючих умов організації соціальних послуг, органи влади не зацікавлені в розвитку ринку соціальних послуг.

Ситуація зміниться, у разі запровадження фінансової відповідальності органів влади за ненадання соціальних послуг мешканцям громади, які її потребують. (виплати компенсації особі, за відсутності необхідних соціальних послуг)

Формування ринку – складний і довготривалий процес. Але, складно не означає неможливо …..

Для формування ринку соціальних послуг пропонуємо:

• Формалізувати визначення пріоритетів надання соціальних послуг . (затвердження пріоритетів організації соціальних послуг в громаді за встановленими критеріями та на підставі вивчення потреб населення в соціальних послугах. Затвердження місцевими органами влади категорій та переліку послуг, що надаються в громаді, а також обсягів фінансування на ці цілі.)
• Розподіл бюджетного фінансування на надання всіх соціальних послуг (визначених як пріоритетні) на конкурсній основі за рівних умов участі для провайдерів всіх форм власності.

Для цього необхідно:

– реорганізувати комунальні установи / заклади, які надають соціальні послуги в комунальні підприємства;

– розробити універсальний принцип розрахунку обсягів фінансування провайдерів соціальних послуг всіх форм власності в залежності від вартості та кількості послуг. Такий принцип дозволить врахувати результати роботи та легко порівняти вартість послуг у різних провайдерів.

3) Запровадити механізми контролю та оцінки якості послуг, що надаються провайдерами (всіх форм власності) за бюджетні кошти.

Результати контрольних заходів та оцінки якості пропонуємо відображати у відкритому Реєстрі надавачів соціальних послуг.