Одним із завдань Міністерства соціальної політики є надання соціального захисту та соціальних послуг вразливим верствам населення, зокрема людям похилого віку, інвалідам, ветеранам праці, психічно хворим тощо. Саме тому стаціонарні заклади Міністерства слід розглядати скоріше як місця так званого «вимушеного перебування» людей, які не в змозі обслуговувати себе самі або не мають близьких родичів, які можуть про них піклуватися, аніж «місця несвободи». Практично всі окреслені нами нижче установи дійсно не мають такого суворого режиму, про який складається враження, говорячи про інвентаризацію «місць несвободи»: ніяких контрольно-пропускних пунктів, спеціальної охорони чи неухильного розпорядку дня тут немає. Закономірно виникає питання: чи потрібно моніторити те, звідки людина може піти в будь-який час? На це можна поставити інші питання. А куди йти старій людині, яка, наприклад, вже практично не бачить? Куди йти інваліду, прикутому до інвалідного візка? Й тим більше куди йти психічно хворій людині, якщо ані житла, ані рідних в неї нема? Начебто ніхто їх не тримає силоміць, але навіть ходити, не говорячи вже про самостійне життя, багатьом з них вже досить важко. Відвідавши мережу закладів Головного Управління праці та соціального захисту в Харківській області, відповідь для нас є однозначною: так, моніторинг потрібний, оскільки майже всі підопічні знаходяться на повному державному утриманні, а отже відповідно не можуть самостійно себе обслуговувати та повноцінно жити за межами тих закладів, куди їх помістила держава, за межами «вимушеного перебування».
Тому до закладів Міністерства соціальної політики, в яких потрібно здійснювати моніторинг, потрапили тільки ті, де утримуються громадяни на повному державному забезпеченні (наведений розподіл обумовлений схожістю режимів функціонування та правилами прийняття й вибуття підопічних). Нижче ми коротко окреслимо ці заклади, розбивши їх умовно на 3 категорії:
– Заклади постійного перебування;
– Заклади реабілітації;
– Заклади тимчасового перебування дітей.
Отже, до закладів постійного перебування можна віднести:
1. Психоневрологічний інтернат;
2. Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів;
3. Геріатричний пансіонат;
4. Пансіонат для ветеранів війни та праці;
5. Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів;
6. Спеціальний будинок-інтернат для престарілих та інвалідів;
7. Дитячий будинок-інтернат та молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату;
8. Стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання територіального центру.
Типові положення цих закладів досить схожі між собою, тому ми спочатку окреслимо те основне, що об’єднує їх, а потім наведемо відмінності кожного.
Так, всі окреслені вище заклади повинні забезпечувати своїх підопічних наступним:
1. житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м’яким і твердим інвентарем та столовим посудом;
2. раціональним харчуванням, у тому числі й дієтичним, з урахуванням віку і стану здоров’я осіб, що проживають в закладі, в межах натуральних норм харчування;
3. цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я;
4. слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, зубним протезуванням, спеціальними засобами пересування (крім моторизованих), медикаментами та життєво необхідними ліками, відповідно до медичного висновку;
5. комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, радіофікація, тепло-, водопостачання тощо);
6. організацією працетерапії, культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи з урахуванням стану здоров’я і віку тих, хто проживає в закладі;
7. умовами, що сприяють адаптації підопічних у новому середовищі;
8. засобами навчання, виховання та корекції (для дитячого будинку-інтернату).
Схожими є й умови зарахування та вибуття з установи. Так, головною умовою потрапляння до закладу є наявність путівки від Головного Управління праці та соціального захисту.
Відрахування може здійснюватися за таких умов:
1. за особистою заявою підопічного і на підставі довідки про наявність у нього житлової площі (окрім дитячого будинку-інтернату та психоневрологічного інтернату);
2. за письмовою згодою дітей, родичів, опікунів чи піклувальників про можливість утримувати підопічного і забезпечувати за ним догляд та за довідкою про наявність у них житлової площі;
3. при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не досягли загальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності (окрім дитячого будинку-інтернату) або взагалі при втраті статусу інваліда;
4. при досягненні 18 чи 35 років (для дитячого будинку-інтернату та молодіжного відділення дитячого будинку-інтернату відповідно)
5. за наявності висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про можливість відрахування підопічного з інтернату (для психоневрологічного інтернату)
6. за систематичне грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку (окрім дитячого будинку-інтернату, психоневрологічного інтернату та спеціального будинку-інтернату для престарілих та інвалідів).
Загальний режим перебування підопічних також є досить схожим. Переміщення на території установи є вільним, у більшості випадків (окрім дитячого будинку-інтернату) підопічні самі планують свій режим дня. До різноманітних культурних, оздоровчо-спортивних заходів чи трудотерапії вони залучаються тільки добровільно. Контрольно-пропускного режиму на вході не передбачено, для виходу за територію закладу достатньо просто повідомити директора чи лікаря (часто письмово). Для від’їзду хоча б на день, підопічний чи його родич повинні написати заяву на ім’я директора (у психоневрологічному інтернаті заява ще завіряється у психолога). При чому здебільшого це робиться не з метою контролю, а з тим, щоб вивільнене місце збереглося після повернення. Мешканці закладу можуть вільно користуватися своїми речами, тримати їх у своїй кімнаті, самостійно розпоряджаються частиною отримуваної пенсії (від 50 до 20 % в залежності від статусу підопічного). Престарілі та інваліди старші 18 років можуть навіть прийматися на тимчасові роботи в закладі відповідно до чинного законодавства на посади молодшого медичного персоналу і робітників на умовах неповного робочого дня з оплатою пропорційно відпрацьованому часові, якщо праця їм не протипоказана за станом здоров’я.
Дещо відрізняється режимом спеціальний будинок-інтернат для престарілих та інвалідів через свій особливий контингент. У зв’язку з тим, що там знаходяться колишні в’язні та ті, хто систематично порушував дисципліну звичайного будинку-інтернату, в закладі цілодобово повинен здійснюватися контроль за додержанням порядку з боку працівників міліції. В цілому ж згідно з типовим положенням, більше режим підопічних нічим не відрізняється.
Діти також є особливою категорією, тому в дитячому будинку-інтернаті вихованці не можуть виходити без супроводу дорослих та мають більш чіткий та насичений режим дня.
Нижче коротко окреслимо кожен заклад:
Психоневрологічний інтернат є стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання громадян з психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Умови зарахування та вибуття
До інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої груп з психоневрологічними захворюваннями, старші 18 років, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги та яким не протипоказане перебування в інтернаті відповідно до медичних показань та протипоказань до прийому в інтернатні установи, незалежно від наявності батьків або родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом.
Відрахування підопічного з інтернату здійснюється з дозволу відповідно Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації:
1. за письмовою згодою дітей, родичів, опікунів чи піклувальників про можливість утримувати підопічного і забезпечувати за ним догляд та за довідкою про наявність у них житлової площі;
2. за наявності висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про можливість відрахування підопічного з інтернату;
3. при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не досягли загальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності (витяги з Наказу Мінпраці України вiд 29.12.2001 № 549 «Типове Положення про психоневрологічний інтернат»).

Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Умови зарахування та вибуття
До будинку-інтернату приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом.
Відрахування підопічного з будинку-інтернату здійснюється згідно з наказом по установі:
1. за особистою заявою підопічного і на підставі довідки про наявність у нього житлової площі або письмової згоди родичів про можливість його утримувати і забезпечувати їх догляд;
2. при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не досягли загальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності.
За систематичне грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку (вживання алкоголю, наркотичних та інших токсичних препаратів, бійки, самовільну відсутність у будинку-інтернаті без поважних причин понад 10 днів тощо) на підставі рішення відповідно колегії Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації підопічні переводяться до спеціального будинку-інтернату (витяги із Наказу Мінпраці України вiд 29.12.2001 № 549 Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей).

Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів є закладом соціального обслуговування, який крім приміщень для проживання має приміщення для служб соціально-побутового призначення та медичного обслуговування.
Умови зарахування та вибуття
Право на отримання житлового приміщення в спеціалізованому будинку мають особи, які відповідно до законодавства належать до категорії ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів, перебувають на соціальному квартирному обліку для позачергового, першочергового та на загальних підставах забезпечення соціальним житлом, потребують соціального захисту та обслуговування і подали відповідну заяву. Протипоказанням для надання житлового приміщення у спеціалізованому будинку є наявність в осіб інфекційних, онкологічних захворювань IV клінічної групи, захворювань на наркоманію, алкоголізм, гостро виражених психічних захворювань, а також потреба у постійному сторонньому догляді та соціальному обслуговуванні. Заяву про надання житлового приміщення у спеціалізованому будинку громадянин або уповноважена ним особа подає органу місцевого самоврядування за місцем перебування на соціальному квартирному обліку.
Перевага в отриманні житлових приміщень у спеціалізованому будинку надається одиноким або одинокопроживаючим громадянам, зазначеним у статтях 11 і 12 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», які перебувають на соціальному квартирному обліку для забезпечення соціальним житлом, потребують соціального захисту та обслуговування.
Житлове приміщення у спеціалізованому будинку надається особам на підставі рішення органу місцевого самоврядування, згідно з яким між органом місцевого самоврядування та особою, щодо якої прийнято рішення, укладається договір найму соціального житла. Переведення до іншого соціального закладу відповідно до висновку лікувально-профілактичного закладу про потребу в постійному сторонньому догляді може здійснюватися за рішенням директора спеціалізованого будинку, яке погоджується з органом місцевого самоврядування, що приймав рішення про надання житлового приміщення, з одночасним розірванням договору найму житлового приміщення у цьому будинку та передачею особової справи (витяги з Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 76 «Про затвердження Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку та Типового положення про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів»).

Спеціальний будинок-інтернат для престарілих та інвалідів є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів I та II і груп престарілих громадян (чоловіків віком понад 60 років, жінок – понад 55 років) із числа звільнених з місць позбавлення волі особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які направляються з приймальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і престарілих, раніше судимих або неодноразово притягуваних до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій.
Цілодобову охорону громадського порядку в спеціальному будинку-інтернаті забезпечують органи внутрішніх справ.
Умови приймання, утримання та виписки із спеціального будинку-інтернату
Направлення престарілих та інвалідів до спеціального будинку-інтернату провадиться за їх бажанням на підставі висновку медичної частини виправно-трудової установи про те, що вони потребують стороннього догляду і не мають протипоказань для проживання в будинку-інтернаті згідно з Інструкцією про медичні показання та протипоказання для приймання в будинок-інтернат, затвердженою Міністерством охорони здоров’я, і при відсутності у них працездатних родичів, зобов’язаних їх утримувати.
У спеціальний будинок-інтернат можуть також направлятися і особи, які проживають у будинках-інтернатах загального типу і допускають порушення громадського порядку, а також систематично та грубо порушують правила співжиття, до яких не одноразово застосовувалися міри адміністративного і громадського впливу, з урахуванням думки трудових колективів будинків-інтернатів і престарілих громадян та інвалідів, які проживають у них.
Рішення про направлення до спеціального будинку-інтернату для престарілих та інвалідів з будинків-інтернатів загального типу приймаються виконавчими комітетами обласних Рад народних депутатів за місцем знаходження останніх по представленню органів соціального забезпечення, а при влаштуванні осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, а також осіб, які направляються з приймальників-розподільників, – виконкомами обласних Рад народних депутатів за місцем знаходження спеціальних будинків-інтернатів по представленню органів внутрішніх справ.
Тимчасове вибуття престарілих та інвалідів із спеціального будинку-інтернату в особистих справах дозволяється директором цього закладу на строк не більше одного місяця, а для осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, – за погодженням з органами внутрішніх справ з урахуванням висновку лікаря про можливість виїзду. Витрати, пов’язані з поїздкою, не відшкодовуються.
Відвідування престарілих та інвалідів родичами чи знайомими дозволяється в порядку, встановленому директором спеціального будинку-інтернату.
Виписка престарілого або інваліда із спеціального будинку-інтернату провадиться за його заявою з дозволу відділу соціального забезпечення виконкому обласної Ради народних депутатів при наявності житлової площі, засобів до існування та можливості обслуговувати себе або при наявності письмової згоди родичів, які мають змогу його утримувати і здійснювати необхідний догляд за ним, а також у разі встановлення третьої групи інвалідності інваліду I або II групи.
При виписці із спеціального будинку-інтернату престарілому чи інвалідові видається закріплюваний за ним одяг, білизна, взуття за сезоном, особисті речі та цінності, що зберігалися в закладі, а також довідка із зазначенням часу перебування в спеціальному будинку-інтернаті.
За клопотанням адміністрації спеціального будинку-інтернату престарілі та інваліди рішенням відділу соціального забезпечення виконкому обласної Ради народних депутатів можуть бути переведені в інші будинки-інтернати системи соціального забезпечення. (Витяги з Постанови Ради Міністрів Української РСР від 02.03.1990 № 49 «Про спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інвалідів»).
Дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з утвореним у разі потреби молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років, що входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату, з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг.
Будинки-інтернати поділяються на:
– Будинки-інтернати I профілю – для вихованців з фізичними вадами і збереженим інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю).
– Будинки-інтернати, де можуть одночасно функціонувати:
відділення II профілю – для вихованців з помірною та глибокою розумовою відсталістю та психічними розладами, які можуть навчатись, самостійно пересуватись і обслуговуватись (розділені за статтю);
відділення III профілю – для вихованців з глибокою розумовою відсталістю та психічними розладами, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);
відділення IV профілю – для вихованців з глибокою розумовою відсталістю та/або психічними розладами, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись (або пересуваються з утрудненням) та самообслуговуватися (змішані за статтю).
– У будинку-інтернаті за можливості та необхідності може утворюватися молодіжне відділення для молоді віком від 18 до 35 років, порядок утворення та функціонування якого здійснюється відповідно до Положення про молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату.
Умови зарахування та вибуття
До будинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку та психічними розладами, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цій установі незалежно від наявності родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати.
Якщо над дітьми, які влаштовані до будинку-інтернату, до влаштування опікунство чи піклування не було встановлено, адміністрація будинку-інтернату виконує обов’язки опікуна (піклувальника) та одночасно вживає заходів щодо встановлення опіки (піклування) над вихованцем (особою) згідно з чинним законодавством.
Вибуваються із закладу:
Вихованці будинків-інтернатів I профілю, які закінчили 9 класів загальноосвітньої школи або здобули середню освіту і направляються на працевлаштування або на навчання в інші навчальні заклади, підлягають відрахуванню з будинку-інтернату.
Вихованці будинків-інтернатів II профілю за умови успішного проходження індивідуальної програми реабілітації на бажання можуть бути працевлаштовані і підлягають відрахуванню з будинку-інтернату.
Після досягнення 18-річного віку вихованці:
1. відраховуються з будинку-інтернату на утримання батьків, опікунів (піклувальників) за їх заявою;
2. за особистою заявою або заявою опікунів (піклувальників) та на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра переводяться до молодіжного відділення дитячого будинку-інтернату, до психоневрологічного інтернату або будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів.
Вихованці, які не досягли 18 років, відраховуються з будинку-інтернату лише з дозволу відповідно Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Головного управління соціального захисту населення Київської, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій за наявності однієї з підстав:
1. Заяви батьків, опікунів (піклувальників), які мають змогу їх утримувати і забезпечувати необхідний догляд.
2. Висновку відповідної психолого-медико-педагогічної комісії про необхідність зміни для вихованця профілю інтернатної установи.
3. Рішення медико-соціальної експертної комісії про втрату статусу інваліда. (витяги із Наказу Мінпраці України 02.04.2008 № 173 Про затвердження типових положень про дитячий будинок-інтернат, молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату системи праці та соціального захисту населення).

Молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату для перебування інвалідів віком від 18 до 35 років з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг, може створюватись за відповідним рішенням Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Головного управління соціального захисту населення Київської, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій за поданням будинку-інтернату.
Умови приймання та вибуття
До молодіжного відділення будинку-інтернату переводиться або приймається на державне утримання молодь віком від 18 до 35 років – інваліди першої і другої груп з психоневрологічними захворюваннями, яким за станом здоров’я не протипоказане перебування у молодіжному відділенні будинку-інтернату, незалежно від наявності батьків, опікунів (піклувальників) або родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом. Переведення або прийняття до молодіжного відділення будинку-інтернату здійснюється за заявою особи або її опікуна (піклувальника).
До молодіжного відділення будинку-інтернату можуть бути прийняті інваліди III групи з психоневрологічного захворювання за умови перебування їх у складній життєвій ситуації, відсутності батьків або родичів, зобов’язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, або якщо батьки чи родичі з об’єктивних причин не можуть цього робити та наявності інших суттєвих підстав, що потребують перебування особи в будинку-інтернаті. Такі випадки розглядаються в індивідуальному порядку на засіданні колегії Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення, Головного управління соціального захисту населення Київської, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій.
Загальні умови перебування і відрахування осіб з молодіжного відділення здійснюються відповідно до Типового положення про психоневрологічний інтернат (витяги з Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 02.04.2008 № 173 «Типове положення про молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату»).

Стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання територіального центру
Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) є бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Територіальний центр утворюється для здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, за місцем проживання, в умовах стаціонарного, тимчасового або денного перебування.
Стаціонарне відділення утворюється для обслуговування не менш як 10 і не більш як 50 одиноких громадян (обмеження щодо граничної чисельності громадян у стаціонарному відділенні, що встановлено цим пунктом, набирає чинності з 1 січня 2015 р.).
Умови приймання та вибуття
До стаціонарного відділення на постійне або тимчасове проживання, повне державне утримання безоплатно приймаються одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров’я за станом здоров’я не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та допомоги, соціально-побутових, соціально-медичних та інших соціальних послуг.
За наявності вільних місць до стаціонарного відділення на загальних умовах строком до чотирьох місяців можуть прийматися одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які тимчасово втратили здатність до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, соціально-медичного обслуговування.
Право на позачергове влаштування до стаціонарного відділення мають одинокі ветерани війни, особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, жертви нацистських переслідувань, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1, 2 і 3 категорії, у разі, коли вони не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та соціально-медичного обслуговування.
Одинокі ветерани праці, самотні громадяни похилого віку та члени сімей загиблих військовослужбовців мають переважне право на влаштування до стаціонарного відділення.
Громадяни, які уклали договір довічного утримання (догляду), до стаціонарного відділення не приймаються.
До стаціонарного відділення громадяни приймаються за направленням (путівкою) управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання. Направлення (путівка) видається на підставі письмової заяви громадянина, паспорта, висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров’я про не здатність його до самообслуговування та потребу в постійному сторонньому догляді та допомозі.
Адміністрація територіального центру відповідно до законодавства може виконувати обов’язки опікуна (піклувальника) щодо громадян, які перебувають у стаціонарному відділенні, яким не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, і одночасно вживає заходів до встановлення опіки чи піклування над такими громадянами.
Перебування громадянина у стаціонарному відділенні припиняється за погодженням з відповідним управлінням праці та соціального захисту населення на підставі письмової заяви громадянина за наявності інформації про нове місце проживання і забезпечення йому постійного стороннього догляду.
Забезпечення громадян, які перебувають у стаціонарному відділенні, здійснюється відповідно до нормативів, передбачених для будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів і стаціонарних відділень територіальних центрів, затверджених Мінпраці (витяги з Постанови Кабінету Міністрів України вiд 29.12.2009 № 1417 «Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг»).

До 2 категорії віднесені заклади, які мають чітке призначення надати соціальні послуги з психологічної, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації та медичного супроводу:
1. Реабілітаційна установа змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів;
2. Реабілітаційна установа постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю;
3. Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
Через це, як правило, вони мають більший штат працівників, який доповнюється соціальними працівниками, психологами, вчителями – реабілітологами, методистами, музичними керівниками тощо. Зазвичай підопічні зараховуються до закладу лише на період курсу реабілітації, який встановлюється індивідуально (окрім реабілітаційної установи для постійного перебування інвалідів з розумовою відсталістю) і тільки за розпорядженням Управління праці та соціального захисту. Вибуття відповідно здійснюється, як правило, по закінченню реабілітації.
Загалом зміст типових положень окреслених закладів зосереджено більше на їх структурі та на переліку тих соціальних послуг, які можуть надаватися підопічному, ніж на певних умовах проживання та режиму функціонування зазначених установ. Тому ми наведемо лише загальні дані про кожен заклад:

Реабілітаційна установа змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів є установою з комплексної реабілітації, цільовим призначенням якої є забезпечення реалізації соціально-економічних, медичних, фізичних, психологічних, педагогічних, професійних та інших заходів відновлювального характеру, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію обмежень життєдіяльності, відновлення здоров’я та трудових навичок інвалідів і дітей-інвалідів, корекцію психічних процесів, здобуття ними освіти, їх трудову зайнятість незалежно від категорії і причин інвалідності.
Установа забезпечує:
– Реалізацію завдань, визначених Законами України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, “Про соціальні послуги”, “Про охорону дитинства, постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 80 “Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг”, іншими нормативно-правовими актами щодо забезпечення прав інвалідів і дітей-інвалідів на отримання послуг з комплексної реабілітації.
– Оцінку стану інваліда або дитини-інваліда.
– Пріоритетність заходів з комплексної реабілітації, а також установлення послідовності реабілітаційного процесу.
– Забезпечення, у разі потреби, тимчасовим цілодобовим доглядом за інвалідом або дитиною-інвалідом (у випадку тимчасової складної життєвої ситуації у законного представника інваліда – на весь період перебігу цієї ситуації).
– Створення умов для засвоєння дітьми-інвалідами знань, умінь і навичок щодо здобуття ними дошкільної освіти з подальшим здобуттям базової та повної загальної середньої освіти, професійно-технічної та вищої освіти з урахуванням рекомендацій лікарів.
– Здійснення соціально-педагогічного патронату: надання психолого-педагогічної допомоги батькам (особам, які їх замінюють), родинам з метою забезпечення активної участі сім’ї у комплексній навчально-виховній, реабілітаційній роботі з дітьми-інвалідами.
– Розвиток природних здібностей і обдарувань, творчого мислення вихованців.
– Проведення професійної орієнтації, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації інвалідів або дітей-інвалідів.
– Організацію комплексної психотерапії та психокорекції, заснованих на передових досягненнях сучасної психології, фізіології та медицини.
– Оцінку результатів професійної реабілітації інвалідів та/або дітей-інвалідів за освітніми, соціальними, психологічними і медичними критеріями та показниками.
– Здійснення заходів щодо працевлаштування інвалідів (крім працевлаштування за кордоном), які пройшли курс з професійної реабілітації та отримали відповідний документ про освіту згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 № 979 “Про затвердження зразків документів про професійно-технічну освіту”.
– Безпечні умови для здійснення заходів з комплексної реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів.
– Умови для співробітництва з аналогічними вітчизняними та закордонними центрами, освітніми, науковими, виробничими установами та організаціями з питань комплексної реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів.
Умови зарахування до Установи
Зарахування інвалідів та дітей-інвалідів здійснюється Установою відповідно до надісланих документів регіональним органом праці та соціального захисту населення згідно з Порядком надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 80. До Установи зараховуються діти віком до 18 років та повнолітні особи з фізичними та/або розумовими вадами розвитку, яким встановлено інвалідність. Після закінчення курсу реабілітації Установа видає інваліду та/або законному представнику дитини-інваліда документ, у якому вказуються назва та реквізити Установи, прізвище, ім’я, по батькові інваліда та/або дитини-інваліда, перелік та обсяг наданих їм послуг, результати реабілітації і подальші рекомендації (Витяги з Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.2009 № 196 «Про затвердження Типового положення про реабілітаційну установу змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів»).

Реабілітаційна установа постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю є установою, цільовим призначенням якої є здійснення постійного та тимчасового цілодобового догляду осіб з розумовою відсталістю, які потребують стороннього догляду, денної зайнятості та подальшої інтеграції їх у суспільство.
Установа забезпечує:
– Реалізацію головних завдань, визначених Законами України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, “Про соціальні послуги”, “Про психіатричну допомогу”, Концепцією соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N 619-р, а також постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року N 716 “Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року”, щодо забезпечення прав інвалідів на отримання реабілітаційних послуг.
– Цілодобовий догляд з урахуванням психологічних потреб з огляду на особливості стану особи з розумовою відсталістю.
– Санітарно-гігієнічні умови для реалізації комплексу заходів з догляду та забезпечення виявлених потреб.
– Надання реабілітаційних послуг згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда.
– Індивідуальну та групову роботу фахівців Установи з інвалідом.
– Індивідуальну та групову роботу фахівців з інвалідом з метою вироблення стереотипів поведінки людини, яка працює, набуття найпростіших трудових навичок та навичок самообслуговування, психологічного настрою на працю.
– Забезпечення відповідних умов догляду, зокрема виділення окремої кімнати для можливості усамітнення.
– Зарахування інвалідів до Установи, складання груп резерву у разі, коли кількість заяв від потенційних мешканців перевищує можливості Установи.
– Проведення комплексу відновлювальних заходів.
– Залучення додаткових ресурсів для організації реабілітації та використання наявних ресурсів і джерел допомоги.
– Вирішення питань опіки над інвалідом, який втратив батьків.
– Здійснення системи комплексного оцінювання потреб інваліда або дитини-інваліда із залученням відповідного кола фахівців.
Умови зарахування та вибуття
До Установи приймаються інваліди I-III групи з розумовою відсталістю відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 80 “Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг”.
Показанням для зарахування до Установи є статус інвалідності з розумовою відсталістю будь-якого ступеня, за умови, що особа не має протипоказань для зарахування до Установи та її стан не викликає загрозу для неї чи оточуючих.
Протипоказання:
– Хронічні захворювання в стадії загострення та інфекційні захворювання.
– Венеричні захворювання.
– Усі супутні захворювання в гострій чи заразній формах.
– Тяжкі психічні розлади, внаслідок яких особа вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.
У разі виявлення значних медичних, у тому числі психіатричних або психологічних чи поведінкових проблем, інвалід направляється Установою до відповідного закладу охорони здоров’я за місцем проживання згідно з діючими нормативно-правовими документами, у тому числі Законом України “Про психіатричну допомогу”.
На тимчасове перебування до відділення тимчасового перебування зараховуються інваліди з курсом реабілітації до 6 місяців.
На постійне перебування до відділення постійного перебування зараховуються інваліди за рішенням реабілітаційної комісії, які за станом здоров’я потребують постійного цілодобового нагляду, соціального обслуговування та медичного догляду (витяги з Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 23.07.2007 № 392 «Типове положення про установу постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю»).

Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів є закладом системи органів праці та соціального захисту населення, метою діяльності якого є здійснення заходів, спрямованих на розвиток та коригування порушень розвитку дитини-інваліда, навчання її основним соціальним та побутовим навичкам, розвиток здібностей, створення передумов для інтеграції у суспільство.
Центр забезпечує:
– Реалізацію головних завдань, визначених Законами України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, “Про соціальні послуги”, щодо забезпечення права дітей-інвалідів на соціальну реабілітацію та адаптацію з метою їх наступної інтеграції в дитячі колективи дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл.
Діти-інваліди, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду і не можуть перебувати в загальноосвітніх закладах, забезпечуються соціальним, психолого-педагогічним патронатом вдома.
– Створення умов для всебічного розвитку, засвоєння вихованцями знань, умінь і навичок з метою підготовки їх до здобуття дошкільної освіти, з подальшим здобуттям дітьми базової та повної загальної середньої освіти, професійно-технічної та вищої освіти з урахуванням рекомендацій лікарів.
– Підготовку батьків дітей-інвалідів до продовження реабілітаційного процесу з дітьми-інвалідами поза межами Центру, соціально-педагогічний патронат таких сімей.
– Надання кваліфікованої допомоги дітям-інвалідам у здійсненні корекції психофізичного розвитку за індивідуальною програмою реабілітації та залучення до участі в цій програмі батьків та (або) законного представника.
– Комплексну реабілітацію та соціальну адаптацію дітей-інвалідів.
– Надання реабілітаційних послуг згідно з індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда.
– Виконання індивідуального сімейного плану.
– Надання дітям-інвалідам комплексної соціальної, психологічної, педагогічної та інших видів реабілітації.
– Оволодіння дітьми-інвалідами професійними навичками та їх трудове навчання (працевлаштування, спрямування в центр професійної реабілітації інвалідів, у вищі навчальні заклади).
У разі потреби при Центрі можуть створюватися відділення “Матері та дитини” для дітей молодшого віку (до 2 років), які потребують постійної соціальної допомоги.
Умови зарахування та вибуття
Зарахування дітей-інвалідів здійснюється Центром відповідно до надісланих документів регіональним органом праці та соціального захисту населення згідно з Порядком надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 80.
До Центру зараховуються діти віком від 2 до 18 років з фізичними та (або) розумовими вадами розвитку, які отримали статус інваліда.
У виняткових випадках можливе продовження терміну перебування дитини-інваліда після досягнення нею 18 років на один рік з метою завершення виконання індивідуального плану реабілітації.
Після закінчення курсу реабілітації дитині-інваліду видається документ, де вказується назва та реквізити Центру, прізвище, ім’я, по-батькові дитини-інваліда, перелік та обсяг наданих їй послуг, результати реабілітації, наступні рекомендації.
Індивідуальний план реабілітації затверджується директором Центру.
Тривалість одного курсу реабілітації дитини-інваліда складає 6 місяців.
Проходження курсу реабілітації дитини-інваліда не повинно перевищувати одного разу на рік.
До стаціонару зараховуються діти-інваліди, які за станом здоров’я потребують постійного цілодобового нагляду, соціального обслуговування та медичної допомоги.
На амбулаторне перебування в Центрі зараховуються діти-інваліди, які за станом здоров’я не потребують постійного цілодобового нагляду.

В окрему третю категорію були виділені такі заклади, як притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка), оскільки режим потрапляння туди є відмінним від вже наведених. Так, сюди потрапляють діти, які можуть не мати направлення Управління праці та соціального захисту до певної державної установи. Це можуть бути діти, які:
1) заблукали;
2) були покинуті батьками або піклувальниками;
3) жебракують, і місце перебування їхніх батьків не встановлене;
4) залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників);
5) залишили сім’ю чи навчальний заклад;
6) вилучені кримінальною міліцією у справах дітей органів внутрішніх справ із сімей, перебування в яких загрожувало їхньому життю і здоров’ю;
7) втратили зв’язок із батьками під час стихійного лиха, аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій;
8) не мають постійного місця проживання і засобів до існування, підкинуті та безпритульні діти;
9) самі звернулися по допомогу до адміністрації притулку;
10) відбували покарання у вигляді позбавлення волі на певний термін.

Отже, підставою для прийняття дітей до притулку/центру є:
• звернення дитини до адміністрації притулку/центру по допомогу;
• направлення служби у справах дітей відповідної державної адміністрації чи виконавчого комітету ради;
• акт кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ про доставлення до притулку/центру покинутої дитини або дитини, яка заблукала;
• письмове звернення керівника органу управління освітою
відповідної державної адміністрації чи виконавчого комітету ради;
• звернення органу, установи чи організації, на які покладено здійснення заходів соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі на певний термін;
• письмове звернення керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров’я.
Прийняття дітей та надання їм необхідної допомоги здійснюється притулком/центром цілодобово протягом календарного року. Усі діти, прийняті до притулку/центру, реєструються в журналі обліку із заповненням обліково-статистичних карток установленої форми.
До притулку/центру не приймають дітей, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, психічно хворих із вираженими симптомами хвороби, а також тих, що вчинили правопорушення і щодо яких є відомості про винесення компетентними органами чи посадовими особами рішення про розшук, затримання, арешт або поміщення до приймальника-розподільника для дітей органів внутрішніх справ.
Перебування дітей у притулку/центрі регламентується правилами внутрішнього розпорядку, що затверджуються директором притулку/центру.
Діти, прийняті до притулку/центру:
• підлягають обсервації відповідно до санітарного законодавства, у разі потреби направляються лікарем притулку/центру на клінічне обстеження і госпіталізацію;
• поділяються залежно від віку на групи чисельністю не більш ніж 10 осіб у кожній, які розміщуються в окремих кімнатах;
• забезпечуються спальними місцями, харчуванням, одягом відповідно до сезону в разі потреби, а також комунально-побутовими послугами (за натуральними нормами навчальних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування);
• перебувають під цілодобовим наглядом педагогічних працівників притулку/центру;
• можуть залучатися до прибирання приміщень і території притулку / центру з урахуванням віку дітей, із дотриманням правил техніки безпеки, санітарії та особистої гігієни.
Діти, які перебувають у шкільному віці, навчаються в навчальних закладах системи загальної середньої освіти або за індивідуальними навчальними програмами.
Організація профілактичної та корекційно – виховної роботи здійснюється на основі індивідуального підходу до дитини з урахуванням її віку та ступеня розвитку.
Психологічний супровід та забезпечення корекційно – виховної роботи в притулку/центрі здійснюються психологом. Забезпечення захисту особистих прав та інтересів дітей у притулку/центрі, надання практичної допомоги в розв’язанні питань правового захисту здійснюються юристом.
Дітей, зарахованих до цих закладів, можуть відвідувати їхні батьки або особи, які їх замінюють, родичі (з дозволу керівництва закладу).
До терміну перебування дітей у притулку/центрі не входить час їх перебування на оздоровленні, лікуванні або обстеженні в закладах охорони здоров’я, а також період карантину, оголошеного органами охорони здоров’я в разі наявності інфекційного захворювання в притулку/центрі. Про такі факти в журналі обліку дітей робиться відповідний запис. Після повернення дітей із лікувального закладу до притулку/центру їх повторна реєстрація не проводиться.
Рішення про вибуття дитини з притулку/центру приймає відповідна служба у справах дітей. Супровід дітей у разі вибуття з притулку/центру до місця їх проживання здійснюють батьки або особи, які їх замінюють, родичі з письмового дозволу відповідної служби у справах дітей. До закладів соціального захисту дітей направляють у супроводі працівника притулку/центру або представника закладу соціального захисту.
Розбіжності в діяльності центрів та притулків для дітей полягають передусім у завданнях закладів. Центри соціально-психологічної реабілітації та соціально-реабілітаційні центри не просто здійснюють соціальний захист дітей та створюють умови для нормальної життєдіяльності дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах, але й надають дітям комплексну соціальну, психологічну, педагогічну, медичну, правову та інші види допомоги; забезпечують проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини.
Отже, коротко про кожен заклад:
Притулок для дітей – це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому дітей віком від 3 до 18 років.
Основними завданнями притулку є:
– соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили навчальні заклади;
– створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості для навчання, праці та змістовного дозвілля.
Притулок утворюється, реорганізується та ліквідується Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією за погодженням з Мінсім’ямолодьспортом (колишнім, зараз передано під юрисдикцію Мінсоцполітики) і підпорядковується відповідній службі у справах дітей.
Умови приймання дітей та вибуття
Діти можуть перебувати у притулку протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більш як 90 діб.
Діти повертаються у сім’ю за письмовою заявою-зобов’язанням батьків (усиновителів), родичів (за погодженням служби у справах дітей) або опікунів (піклувальників) про забезпечення належного догляду за ними.
З метою подальшої реабілітації діти можуть направлятися до центрів соціально-психологічної реабілітації дітей з дозволу на це відповідної служби у справах дітей.
Діти віком від 16 років і старші, які мають паспорти, а також постійне місце проживання, за письмовим дозволом завідуючого притулком можуть повертатися до батьків (усиновителів) або до опікунів (піклувальників) самостійно.
У разі коли повернення дитини до місця колишнього проживання неможливе через відсутність належних умов проживання і виховання або з інших причин, влаштуванням дітей займаються органи опіки та піклування за останнім місцем проживання.

Соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко) – заклад соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, що опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової, інших видів допомоги та подальшого влаштування дітей.
Основними завданнями центру є:
– соціальний захист дітей;
– створення соціально-побутових умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, навчання, праці та змістовного дозвілля;
– надання дітям комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги;
– проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини;
– створення умов для здобуття дітьми освіти у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних навчальних закладах за місцезнаходженням центру;
– забезпечення оволодіння дітьми професійними навичками та їх трудове навчання;
– забезпечення влаштування дітей після досягнення ними повноліття (працевлаштування, навчання у вищих навчальних закладах тощо);
– сприяння місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у соціальному супроводженні дітей, що вибули з центру і виховуються в сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу;
– участь у проведенні місцевими органами виконавчої влади заходів для подолання безпритульності у відповідному регіоні;
– робота із сім’ями дітей щодо нормалізації умов їх виховання;
– розроблення рекомендацій для педагогічних та соціальних працівників і батьків або осіб, що їх замінюють, з питань соціально-психологічної адаптації дітей.
Умови приймання дітей та вибуття
Центр забезпечує перебування в ньому дітей протягом періоду, визначеного службою у справах дітей.
Рішення про вибуття дитини з центру у разі, коли вона не досягла повноліття, приймається службою у справах дітей на підставі висновку психолого – медико-педагогічної комісії.
Центр надає також допомогу дітям, що проживають у сім’ях, інтернатних та інших закладах і потребують соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів реабілітації.
Облік таких дітей ведеться за обліково-статистичною формою, встановленою Мінсім’ямолодьспортом. Ці діти можуть отримувати допомогу протягом строку, необхідного для їх реабілітації, але не більше ніж 12 місяців.
Центр соціально-психологічної реабілітації дітей – заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.
Основними завданнями центру є:
– надання дітям комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги;
– проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини;
– створення умов для здобуття дітьми освіти з урахуванням рівня їх підготовки;
– сприяння формуванню у дітей власної життєвої позиції для подолання звичок асоціальної поведінки;
– здійснення трудової адаптації дітей з урахуванням їх інтересів та можливостей;
– розроблення рекомендацій з питань соціально-психологічної адаптації дітей для педагогічних та соціальних працівників і батьків.
Групи тривалого (стаціонарного) перебування формуються з дітей, які потребують тривалої соціально-психологічної реабілітації.
Умови приймання дітей та вибуття
До центру приймаються діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, переведені з притулків для дітей, залишилися поза сімейним оточенням, зазнали насильства і потребують соціально-психологічної допомоги.
Прийняття дітей до центру здійснюється за висновком психолого-медико-педагогічної консультації на підставі направлення відповідної служби у справах дітей, за клопотанням органів опіки та піклування, органів управління освітою, у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ, притулків для дітей, батьків.
Дитина може перебувати у центрі протягом часу, необхідного для її реабілітації, але не більше ніж 9 місяців у разі стаціонарного перебування та 12 місяців – денного перебування. Строк перебування дитини у центрі визначається психолого-медико-педагогічною комісією за погодженням з відповідною службою у справах дітей.
Рішення про вибуття дитини з центру приймається відповідною службою у справах дітей.

Наприкінці зазначимо, що державний контроль за функціонуванням окреслених закладів є розгалуженим. У залежності від типу, заклади систематично перевіряють управління праці та соціального захисту; санстанція; контрольно-ревізійна служба; пожежна інспекція; органи Пенсійного фонду; служба охорони праці в закладах, де передбачена трудотерапія; ветслужба в закладах, де є підсобне господарство у вигляді домашнього скота та органи прокуратури (зазвичай за фактом порушень або скарг про порушення).

Нижче наведені дані Міністерства соціальної політики щодо кількості окреслених закладів на території України та чисельності підопічних для кожного типу.

Кількість установ Міністерства соціальної політики
1. Центри (відділення) соціальної реабілітації дітей-інвалідів – 189 установ на 14626 осіб.
2. Реабілітаційні установи для інвалідів та дітей-інвалідів з розумовою відсталістю – 5 установ на 671 осіб.
3. Реабілітаційні установи постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю – 1 установа на 68 осіб.
4. Дитячі будинки-інтернати – 55 установ на 6879 осіб.
5. Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів – 74 установи на 9151 осіб.
6. Геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці – 39 установ на 7680 осіб.
7. Психоневрологічні інтернати – 151 установа на 30375 осіб.

При здійсненні моніторингу дотримання прав людини в закладах Міністерства соціальної політики України слід звернути увагу на наступні нормативно-правові документи:

1. Постанова Кабінету Міністрів України вiд 29.12.2009 № 1417 «Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг»;
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 324 «Про затвердження натуральних добових норм харчування в інтернатних установах, навчальних та санаторних закладах сфери управління Міністерства праці та соціальної політики»;
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 76 «Про затвердження Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку та Типового положення про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів»;
4. Постанова Кабінету Міністрів України від 04.09.2003 № 1399 «Про затвердження Порядку зарахування та використання коштів, що підлягають перерахуванню Пенсійним фондом будинкам-інтернатам (пансіонатам), дитячим будинкам-інтернатам і стаціонарним відділення територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян»;
5. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 02.03.1990 № 49 «Про спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інвалідів»;
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 565 «Про Типове положення про притулок для дітей»;
7. Постанова Кабінету міністрів України від 27 грудня 2005 р. N 1291 «Про затвердження Типового положення про соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко)»;
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. № 87 «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей»;
9. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2004 р. № 1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах»;
10. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 11.01.1989 № 14 «Про норми витрат на харчування і медикаменти в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів»;
11. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 05.02.1991 № 24 «Про оплату праці підопічних будинків-інтернатів для престарілих і інвалідів»;
12. Наказ Мінпраці України 02.04.2008 № 173 «Про затвердження типових положень про дитячий будинок-інтернат, молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату системи праці та соціального захисту населення»;
13. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 02.04.2008 № 173 «Типове положення про молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату»;
14. Наказ Міністерства соціального захисту населення України від 01.04.1997 № 42 «Про затвердження Положення про підсобне господарство та промислові виробництва інтернат них установ Міністерства соціального захисту населення України»;
15. Наказ Мінпраці України вiд 29.12.2001 № 549 «Типове Положення про психоневрологічний інтернат»;
16. Наказ Мінпраці України вiд 29.12.2001 № 549 «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей»;
17. Наказ Органів влади СРСР від 07.06.1984 № 650 «Про медично-санітарне забезпечення ветеранів праці в будинках-інтернатах»;
18. Наказ МОЗ України та Мінсім’ямолодьспорту України від 28.09.2006 № 3297/645 «Про затвердження Порядку медичного обслуговування дітей у притулках для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей та схеми обстеження їх у лікувально-профілактичних закладах»
19. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.2009 № 196 «Про затвердження Типового положення про реабілітаційну установу змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів»;
20. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 23.07.2007 № 392 «Типове положення про установу постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю»;
21. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 13.02.2007 № 48 «Про затвердження Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів»;
22. Наказ Мінсім’ямолоді України від 20.07.1998 р. № 298 «Про типові нормативи оснащення притулків для неповнолітніх»;
23. Наказ Мінсім’ямолоді України від 16.02.1998 № 47/7 «Про затвердження типових штатних нормативів керівних і педагогічних працівників, медичного та обслуговуючого персоналу притулків для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх»;
24. Наказ МОЗ України та Мінсім’ямолодьспорту України від 28.09.2006 № 3297/645 «Про затвердження Порядку медичного обслуговування дітей у притулках для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей та схеми обстеження їх у лікувально-профілактичних закладах»;
25. Наказ Мінсім’ямолодьспорту України та МОН України від 19 вересня 2006 р. № 3185/656 “Про організацію навчання вихованців притулків для неповнолітніх та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей”;
26. Наказ Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 22.01.2001 № 120 «Про мінімальні норми забезпечення вихованців притулків для неповнолітніх одягом, білизною, взуттям та предметами особистої гігієни»;
27. Наказ МОЗ України та МОН України від 01.06.2005 № 242/329 «Про затвердження Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах»;
28. Наказ Мінсім’ямолодьспорту України від 26.01.2010 року № 100 «Про затвердження примірного переліку документів, які входять до номенклатури справ притулків для дітей служб у справах дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок)»;
29. Наказ Мінсім’ямолодьспорту України, МОН України та МОЗ України від 2 лютого 2007 р. № 320/80/49 “Про затвердження Порядку вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм виховання”;
30. Наказ Мінсім’ядітимолоді України від 16 червня 2004 року № 78 «Про затвердження Порядку повернення дітей, які самовільно залишили сім’ї та заклади соціального захисту, до місць їх постійного проживання (перебування)».
31. Наказ Мінсім’ядітимолоді України від 24.09.2004 № 471 «Про затвердження типових нормативів оснащення центру соціально-психологічної реабілітації дітей»;
32. Наказ Мінсім’ядітимолоді України від 24.09.2004 N 470 «Про затвердження типових штатних нормативів»;
33. ДБН України В.2.2-18:2007. Будівлі і споруди. Установи соціального захисту населення.