У новому Законі України «Про соціальні послуги» з`являється визначення базові послуги – це послуги, надання яких забезпечується на рівні місцевих органів влади. Передбачається, що всі соціальні послуги, які надаються на замовлення органів влади, повинні відповідати Державним стандартам.
Комплексні соціальні послуги, такі як догляд вдома, соціальний супровід та інші, можуть налічувати до 20 складових і бути досить різними за обсягами, в залежності від індивідуальних потреб отримувача.
Фактично, зміст послуги догляду вдома, для більшості отримувачів, складається із так званого «стандартного набору послуг»: доставки продуктів харчування (80% – 90%), оплати комунальних платежів (60% -75%). При цьому допомога в самообслуговуванні надається отримувачам послуги догляду вкрай рідко (0,2% – 3%).
Акцент на послуги доставки зберігається і для осіб, що мають 5 та 4 групи рухової активності, тобто, навіть для важкохворої особи, допомога в самообслуговуванні є мінімальною.
Як це не дивно, але до виправдань такої ситуації всі ставляться з повагою і розумінням:
– не має підготовленого персоналу, «який може торкатися хворого- перегортати його, міняти білизну, обрізати нігті, міняти памперси»;
– обмежений кадровий ресурс та схильність до показової ефективності (навантаження на соціального працівника, який обслуговує важкохворих (5 рухової активності ) становить дві людини, тоді як звичайне навантаження за умови обслуговування осіб, які мають незначні обмеження життєдіяльності ( 3 та 4 групи рухової активності) від 6 до 12 людей);
Та чи може бути це виправданням залишення без допомоги тих, хто потребує її найбільше?
Перетворення сучасної соціальної допомоги за місцем проживання на «будинки побуту» або службу доставки (продуктів, ліків) набуває обертів.
Чи може вважатися повноцінним доглядом соціальна послуга, яка складається лише з доставки продуктів, оплати комунальних платежів та оформлення субсидії?
Послуги доставки – це, безумовно, важливі послуги, особливо для мешканців сільської місцевості, де від оселі до найближчого магазину може бути відстань в декілька кілометрів. І людина, яка в силу своїх фізичних або ментальних обмежень потребує лише доставки продуктів, оформлення субсидії чи генерального прибирання повинна мати змогу отримати таку допомогу через відділення натуральної та адресної допомоги або запровадження надання послуги підтриманого проживання для надання допомоги тим, хто має незначні обмеження життєдіяльності.
Разом з тим, основною ознакою необхідності догляду повинна бути потреба в допомозі із самообслуговування (заміні білизни, купанні, одяганні і т.д.)
Розглядаючи стан справ з позиції ефективності справедливо стверджувати, що допомога вдома – це одна з найдорожчих соціальних послуг, які надаються комунальними установами за рахунок місцевих бюджетів. Висока вартість послуги пояснюється тим, що така послуга є індивідуальною, потребує значних витрат робочого часу працівників за рахунок обов’язкових відвідувань отримувача послуг 2-3 рази на тиждень.
Сьогодні основна кількість отримувачів послуги догляду вдома це достатньо самостійні люди, спроможні до самообслуговування, які потребують не догляду, а скоріше окремих видів допомоги та залучення до активного суспільного життя.
З метою обгрунтування необхідності систематичних візитів соціального робітника в рамках надання послуги догляду вдома, в індивідуальних планах отримувачів з’являються послуги психологічної підтримки, бесіди, спілкування, написання листів і т.д.
Отже, маємо штучне збільшення обсягів та вартості послуг, тоді як основне завдання соціального обслуговування та підтримки – поступово зменшувати залежність людини від сторонньої допомоги.
Крім того, соціальний робітник, що надає послуги догляду вдома ліжково хворим особам отримує спеціальну доплату за рахунок місцевого бюджету.
Навряд чи може вважатися обґрунтованою збільшення оплати праці робітникам, які обмежують догляд за важкохворим «стандартним набором послуг» (доставка продуктів, оплатою комунальних платежів, оформлення субсидій).
Враховуючи, що питання ефективності витрачання робочого часу не є останнім у переліку заходів з планування послуг доцільніше організувати окрему послугу доставки в рамках відділення натуральної та адресної допомоги (Передбачити транспорт або окремого працівника, який здійснюватиме доставку).
Сьогодні, організація ефективної соціальної підтримки стає особливо актуальною для об`єднаних територіальних громад, де відсутні управлінський склад системи соціального захисту населення (відділення або відповідальні особи), не здійснюється незалежний контроль за якістю надання соціальних послуг та дотриманням Державних стандартів при організації соціального обслуговування.
Все частіше можемо спостерігати за тим, що соціальні працівники самі підбирають собі «зручних клієнтів», до яких не завжди необхідно приходити, іноді достатньо лише зателефонувати та поцікавитися про здоров`я та запитати чи необхідне планове відвідування або можна відкласти виконання обов`язків до наступного візиту. З такими клієнтами приємно мати справу, бо більшість з них з розумінням ставиться до важкої праці соціального робітника та не перевантажує його роботою, а більшість справ із самообслуговування та побуту можуть виконувати самостійно. І навантаження такому соціальному робітнику можна трохи підняти, забезпечити так зване «охоплення» обслуговуванням. Або навпаки, завжди є «вагома причина» не брати важкого клієнта, оскільки для соціального працівника вже забезпечено нормативне навантаження. Не рідко доводиться чути «мене не взяли на обслуговування бо соціальний робітник казав, що в нього по нормі вже є 6 осіб»
Отже, в таких громадах, в супереч діючому законодавству, саме соціальний робітник вирішує: кому сьогодні пощастить потрапити на обслуговування до соціальної служби.
А що робити тим, хто важко хворий та дійсно потребує догляду та допомоги? Для них залишається єдиний шлях – шлях до геріатричного будинку – інтернату. Це вихід або безвихідь, який залишає громада для тих, хто не може забезпечити собі дороговартісний догляд приватних доглядальниць.
Сьогодні кількість людей, які отримують послуги, не є основним показником ефективності закладів соціального обслуговування. Декларативно, основний результат роботи закладу це – якісні та професійні послуги, які відповідають потребам вразливих категорій громадян, що потребують допомоги, в найпершу чергу тих, для кого така допомога є вкрай важливою та життєво необхідною.
Нажаль, зміна основних орієнтирів ефективності з кількісних на якісні показники майже не вплинула на принципи організації соціального обслуговування. Люди продовжують скаржитися на непоодинокі випадки, коли ті, хто повинен соціально захистити, «не помічають» тих, хто помирає так і не дочекавшись допомоги. Напівголодні, занедбані, одинокі, ті, хто потребує стороннього догляду але не бажають полишати свої рідні домівки та помирати в казенних стінах інтернатних установ можуть розраховувати лише на жалість та співчуття мешканців сусідніх осель.
Якщо ми не поважаємо останню волю мешканців наших громад, не намагаємося зробити їх життя хоч трошки краще, чи можемо ми казати про створення соціальних громад або соціальної держави.
Реформа децентралізації, яка надала місцевим органам влади право вибудовувати власну систему соціального обслуговування, функціональну та фінансову самостійність, повинна продовжуватись та нормативно закріпити механізми контролю та відповідальності за прийняті рішення, а також:
– надати можливість місцевій владі власним рішенням визначати мінімальний перелік соціальних послуг та мінімальний обсяг комплексних соціальних послуг, надання яких громада може гарантувати своїм мешканцям виходячи з власних можливостей. Передбачити формування такого переліку на підставі визначення потреб громади у соціальних послугах;
– забезпечити формування бюджету установ та закладів соціального обслуговування за очікуваним результатом, а саме, на підставі вартості соціальних послуг, що надаватимуться потенційним отримувачам;
– удосконалити Державні стандарти соціальних послуг. Для послуг догляду допомога в самообслуговуванні повинна складати не менше, як 50% від загального обсягу витрат часу передбаченого на обслуговування;
– сприяти розвитку інноваційної послуги підтриманого проживання, як альтернативи традиційним формам догляду (догляду в умовах стаціонарних установ та соціальної послуги догляду вдома)
– забезпечити незалежний контроль якості соціальних послуг та дотримання державних стандартів їх надання.
Отже, нам залишається лише самовіддано працювати та сподіватися на довгоочікувані зміни спрямовані на підвищення відповідальності місцевих органів влади за організацію соціального захисту осіб, які потребують допомоги.
Можливо новий Закон України «Про соціальні послуги» стане стимулом для створення відповідних підзаконних актів, які гарантуватимуть громадянам нашої держави справедливу систему соціальну захисту та підтримки.