Денис Кобзін для Української правди
Я ніколи не був у фан-клубі останньої хвилі поліцейської реформи, яка подарувала Україні патрульну поліцію.
Багато чого з того, щоб було зроблено в ході її реалізації, досі залишається для мене загадкою, але людям подобалось.
Що ж, в умовах тотальної недовіри державним інститутам і цього було достатньо, грець із нею з ефективністю, новими підходами та створенням поліції як сервісу для громадян.
Проте тепер, через багато років, вони знову дивують. Схоже, за помахом чарівної палички когось, хто залишається за завісою подій, патрульна поліція вирішила переосмислити свою роль та додати до неї управління кадрами у державних інститутах.
Особливо сміливими є численні люди з посвідченнями різних мастей та їхні родичі – центральна влада, місцева влада, правоохоронні та контролюючі органи – всі вони спокійно порушують, не переймаючись наслідками.
Ситуації нехтування правилами дорожнього руху, як і ситуації грубості, хамства, погроз та пропозиції хабарів щодня фіксуються на численні нагрудні та будь-які інші камери, та збираються в архівах поліції. І їх не використовують, бо в них є вплив.
Може здатися, що ця інформація втрачається, щоб не нашкодити важливим людям. Але це не так. Вона просто збирається до потрібного дня.
Наприклад, до того дня, коли на посади та сфери впливу цих людей з’являється запит. Тоді можна взяти як свіжі записи, так і дістати такі з архівів, яким вже багато місяців – все піде в гру.
Наприклад, в історії з Гогілашвілі, крім відомої плівки на блокпосту, знайшлися більш ранні записи. Або справа депутата Трухіна, де плівки чекали свого часу кілька місяців. У першому випадку це коштувало посади заступнику міністра МВС, у другому – питання ще відкрите, може, і Міністра поміняють.
Та й чорт із ними, вони отримали, що заслужили, хоч і несвоєчасно. Важливо інше – патрульна поліція справді вирішила освоїти нові рубежі і тепер сконцентрується на точковому правосудді для цілей, про які нам не повідомляють?
Наскільки великий архів таких записів? Хто там ще є?
Чи все нормально з патрульним, який відмовився від пропозиції хабаря, але не вжив дій щодо особи, яка її пропонувала, адже це кримінальний злочин (ст. 369 КК України)?
Ті, хто дивився записи з пропозицією хабара – чи вони знають, що там був склад злочину?
Чому ані цієї пропозиції, ані бездіяльності поліцейських немає у кримінальній статистиці?
І найостанніше питання, коли несвоєчасне повідомлення про такі історії та їхніх дійових осіб вважатиметься неприйнятним для поліції європейської держави?
Загалом, у цій історії героїв немає, є лише ознаки маніпулювання суспільно важливою інформацією та корпоративних ігор, від яких не стає ні безпечніше, ні спокійніше. Тільки неприємний післясмак.
