Автор Шон Волкер

https://www.theguardian.com

До 1989 року, коли диктатора розстріляли, більше 20000 дітей загинуло в дитячих будинках Румунії. Нарешті ці кримінальні справи можуть бути розслідувані

Це були кадри, які для багатьох людей у всьому світі були визначальним зображенням наслідків революції в Румунії 1989 року: виснажені діти, одягнені в лахміття, відчайдушні очі яких дивляться в камеру серед бідолашного розпаду дитячих будинків країни.
В канун Різдва Румунія відзначатиме 30 років з моменту, коли Ніколае Чаушеску, румунський мегаломан, ізоляціоністський диктатор, був засуджений під час імпровізованого судового розгляду і був розстріляний разом зі своєю дружиною. Його стратою закінчилася епоха у понад два десятиліття правління, що принесло бідність і горе більшості населення країни.
За три десятиліття з часу його падіння, лише небагатьом людям загрожує юридичне покарання за їх роль у репресивному режимі Чаушеску, і не було розпочато жодної кримінальної справи щодо десятків тисяч дітей, з якими жорстоко поводилися в установах нелюдської мережі установ для неповнолітніх. Однак незабаром це може змінитися.
Протягом тривалого розслідування слідчими з Інституту розслідування комуністичних злочинів, державним органом, якому доручено розслідувати зловживання комуністичного періоду, прокурори проводять розслідування у відношенні десятків людей, які несуть пряму чи опосередковану відповідальність за смерті у інтернатній системі. Флорін Соаре, слідчий Інституту, який кілька років проводив збирання показань, підрахував, що між 1966 та 1989 роками в жахливій мережі дитячих будинків Румунії було від 15 000 до 20 000 незрозумілих смертей, причому переважна більшість смертей відбувалась у тих, у яких утримувалися діти з інвалідністю.
“Коли ми розпочали розслідування, ми знали, що є зловживання, але ми ніколи не уявляли масштаби скоєних злочинів“, – сказав він в інтерв’ю в скромній штаб-квартирі Інституту в центрі Бухаресту. Результати своєї роботи слідчі передали румунським прокурорам у 2017 році. Прокуратура повідомила журналістам, що вони продовжують збирати докази “через велику кількість справ”. Офіційні звинувачення можуть бути висунуті наступного року.
Процес висвітлення злочинів комуністичного періоду протікає повільно. Репресіями переймаються в шкільних класах, сказала Ана Бладіана, поетеса, яка перетворила колишню в’язницю епохи комунізму в місті Сігет, на кордоні Румунії з Україною, в єдиний в країні музей комуністичних злочинів.
Мало кого з внутрішнього кола Чаушеску судили після революції, а спроби притягнути до відповідальності за конкретні злочини закінчилися невдачею у всіх, окрім кількох справ. Судовий процес над Іоном Ілієску, який перейшов на посаду в команду Чаушеску і якому зараз 89 років, нарешті розпочався в Бухаресті минулого місяця після років затримки. Його звинувачують у злочинах проти людяності за його роль у насильстві, яке продовжувалося після втечі Чаушеску. У жовтні суд Бухаресту виправдав двох колишніх офіцерів таємної поліції комуністичної епохи “Секурітату” злочинів проти людяності через смерть дисидента Георге Урсу, який загинув під вартою в 1985 році після катувань у в’язниці.
“Справа не в тому, щоб помістити 90-річних людей до в’язниці. Справа в тому, щоб змінити атмосферу країни, говорити правду про період і сказати правду, щоб закрити цю главу“, – сказала Бландіана.
У Бухаресті немає музею комунізму, а історичний музей міста закінчує свою експозицію в 1918 році, і відвідувачі цікавляться, де знаходиться секції 20 століття, після чого роздратовано трясуть головою.
Діти-сироти є особливо чутливою точкою. Багато румунів вважають, що широкий розголос та подальша масштабна глобальна акція усиновлення є плямою на репутації країни, яку краще забути.
Сиротинці в країні почали заповнюватися з кінця 1960-х, коли держава вирішила боротися з демографічною кризою, заборонивши аборти та вилучивши контрацепцію з продажу. Багато з тих, хто перебував в дитячих будинках, насправді не були сиротами, але ті, чиї батьки вважали, що не можуть впоратися фінансово з вихованням дитини.
Найжахливіші зловживання мали місце в будинках для дітей-інвалідів, яких вилучали з сімей та інституціоналізували. У віці трьох років дітей з обмеженими можливостями сортували лікарняні комісії за трьома категоріями: так звані «виліковні», «частково виліковні» та «невиліковні». Діти, віднесені до третьої категорії, деякі з яких мали незначні обмеження або взагалі їх не мали, зазнавали особливо жорстоких умов.
По всій країні було 26 закладів, які обслуговували дітей з інвалідністю «третьої категорії». Слідчі з Інституту відібрали трьох з них для дослідження та виявили шокуючий рівень смертності серед дітей. “Вони не померли від інвалідності: 70% зареєстрованих смертей були від пневмонії. Вони вмирали від зовнішніх причин, які можна було запобігти і піддавати лікуванню», – сказав Соаре.«Як продовжували слідчі, вони виявили все більш жахливі подробиці. Є свідчення про дітей, які страждають від обмороження, і про те, що дітей буквально їдять щури, тримають у клітках або змащують їх власними фекаліями», – сказав Соаре.
Слідчі зафіксували 771 смерть, яким, на їхню думку, можна було запобігти в трьох установах наприкінці 1980-х років, припустивши, що кількість в усіх 26 установах протягом більш тривалого періоду значно більша. “Немає жодного документа, який би це підтверджував, але зрозуміло, що кінцевою метою цієї кампанії була кампанія винищення”, – сказав Соаре. Список тих, кого Інститут вважає винним та хто повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності за смерть, є класифікованим, але включає працівників, які безпосередньо відповідають за зловживання, та функціонерів комуністичної системи.

Деякі з тих, хто провів своє дитинство в закладах, мають неоднозначні почуття щодо того, чи є це гарною ідеєю притягувати винних до суду через три десятиліття. Флорін Катанеску, 41-річний, якого забрали від матері при народженні, оскільки вона на той час отримувала психіатричне лікування, виріс у декількох дитячих будинках. Він пам’ятає випадки жорстокого поводження, але вірить у зосередженість на майбутньому, а не на минулому. “Краще зосередитись на позитиві, яким рухається вперед, і переконатися, що подібне не може повторитися“, – сказав він. Зараз він очолює будинок на півдорозі в місті Брашов, надаючи житло для вихованців сиротинців та допомагає їм інтегруватися в суспільство.
Для нього життя полягає в тому, щоб компенсувати час, викрадений у нього жорстокою інтернатною системою. “У мене немає справжніх спогадів. Це так, як у мене не було дитинства, тому зараз, будучи вільним, я намагаюся робити все те, що хотів би зробити, коли був дитиною».
Ізідор Руккель, який провів свої перші 11 років в одному з закладів для нібито «невиліковних» дітей, оскільки він заразився поліомієлітом, коли був немовлям, був усиновлений американською родиною і покинув Румунію в 1991 році. Зараз він живе в Денвері, штат Колорадо. Він пригадував ряд справжніх садистів, включаючи одну жінку, в якої “ти міг відчути в її жилах, що вона любить знущатися над дітьми” і була настільки агресивна, що її інколи доводилося стримувати іншому персоналу. Руккель нагадав, що зазнавав жорстоких побоїв та інших форм жорстокого поводження, а також часто був свідком того, що інші діти отримували насильницькі седації (для зниження активності нервової системи), жорстокі побиття чи  їх прив’язували до ліжок. “Були побиті діти, а наступного дня вони були мертві“, – сказав він. Однак на запитання, чи хоче він бачити конкретних службовців, які ще можуть бути живими, притягнутими до суду, Руккель вагався, сказавши, що лише Бог розсудить, і було б краще “просто відпустити” після того, як минуло стільки часу.
За його словами, багато співробітників були просто розбиті нелюдським характером системи. “Я не звинувачую їх. Багато з них не були навчені працювати з дітьми з інвалідністю, і так мало людей змогло керувати такою кількістю дітей. Дуже багато з них співчували, але були б покарані гіршими, старшими працівниками, якщо вони намагалися допомогти занадто сильно».
У 2016 році Руккель повернувся до Румунії, щоб зробити документальний фільм про його виховання, і вишукав колишніх дітей та співробітників закладу, зіткнувшись з деякими адміністраторами зі своїми жахливими спогадами. «Було багато речей, які вони заперечували. Мені довелося освіжити їхні спогади, а потім вони зізналися. Те, що вони робили, було зло, але я вважаю, що більшість цих працівників справді зрікаються», – сказав він. Однак, не всі, хто працював у системі, обтяжені провиною. Колишній старший працівник одного з інших закладів, який працював під час режиму Чаушеску, говорить в румунській газеті: “Там не було потреби в спеціалістах, оскільки їх діагноз був” невиліковні”.«Чому б ти витрачав час фахівця на невиліковну людину? Повсюди є божевільні, нездорові діти.”Вони знищують усе, і ми робили роботу Сизіфа, щоб змінити одяг та простирадла. Вони просто роздяглись і стояли там голі, як мавпи».
Для Соара, який витрачав роки на розслідування зловживань, притягнення винних до суду також матиме ширший резонанс. “Рани, заподіяні суспільству Чаушеску, досі залишаються відкритими, і це частина процесу примирення з власним минулим”, – сказав він.