Реформи знову не на часі, або Про що мовчатиме Денис Монастирський

Андрій Черноусов для Zmina 

Здається, що вже всі висловилися про відставку Арсена Авакова з посади міністра внутрішніх справ. Та й Верховна Рада України вже проголосувала про призначення нового очільника відомства Дениса Монастирського. Водночас сам новопризначений міністр не поспішає ділитися планами. Адже ні пресконференцій, ні інтерв’ю після призначення не дає. Натомість голова фракції “Слуга народу” Давід Арахамія запевнив усіх, що Монастирський іде з інформаційного поля на місяць, щоб розібратися зі справами та підготуватися до втілення своїх “цікавих ідей, концепцій та напрацювань”, що їх він згенерував на посаді голови парламентського Комітету з правоохоронної діяльності.

Але я переконаний, що сподіванням громадянського суспільства на якісні зміни у відомстві вчергове не судилося виправдатись і Монастирський протягом свого місця ЗМІ-детоксу думатиме зовсім не про реформи МВС.

Щоб пояснити, чому так, почну з Авакова.

Феномен Авакова

Арсен Аваков перебував на посаді міністра внутрішніх прав понад сім років, із 27 лютого 2014 до 15 липня 2021 року. До цього рекорд перебування на посаді належав не менш одіозному Юрію Кравченку, який перебував на посаді майже шість років.

МВС зразка початку 2014 року не було подарунком долі, воно було радше центром народного невдоволення і після подій на Майдані викликало в людей лише бажання знищити та підпалити. Тож не було подарунком і призначення міністром для досвідченого бізнесмена та управлінця Авакова. Він навіть спочатку створив експертну раду з питань реформування МВС – дорадчий орган, до якого були залучені відомі правозахисники, представники донорських організацій, експерти. І ця рада навіть розробила стратегію реформування. Але згодом нові виклики, а саме бойові дії на Сході України, змінили пріоритети нового очільника МВС, і реформаторські потуги почали пробуксовувати.

Першою і останньою хвилею “реформування” міліції стало, власне, перейменування та запуск патрульної поліції під керівництвом Еки Згуладзе та Хатії Деканоїдзе. Влиття 12 500 молодих та відносно нових поліцейських, заміна форменого одягу, нові патрульні авто – все це на кілька місяців створило ілюзію справжньої реформи та навіть трохи підвищило показник довіри до нової поліції. Але ці зміни, на жаль, не стали стійкими, бо саме лише рекрутування молодих та мотивованих поліцейських без зміни процедур та ставлення політичного керівництва країни до поліції не в змозі докорінно змінити такого монстра з чисельністю понад 130 тисяч осіб. Утім, на цьому реформаторські ініціативи Авакова себе вичерпали.

Натомість міністр зарекомендував себе як потужний колекціонер ЦОВВ (центральних органів виконавчої влади) навколо свого крісла. Та це й не дивно, адже хист до колекціонування – частина його особистості, яка навіть знайшла відбиття в декларації політика, де ми побачили об’ємні та вартісні колекції картин, монет, марок, вин, меблів, холодної зброї та навіть вінілових платівок.

Тож якщо до приходу Авакова на позицію міністра відомство постійно критикували за те, що воно де-факто є “міністерством міліції”, то, отримавши посаду, він докорінно змінив ситуацію в цьому питанні. Завдяки політичному та управлінському досвіду Авакову вдалося перетягнути під парасольку МВС такі центральні органи виконавчої влади:

  • Національну поліцію України;
  • Державну службу з надзвичайних ситуацій України;
  • Державну міграційну службу України;
  • Державну прикордонну службу України;
  • Національну гвардію України.

І якщо одні ЦОВВ більш-менш органічно влилися в структуру нового монстра, як, приміром, прикордонники, а інші просто повернулися після низки попередніх реформ, як ДМС та ДСНС, то до підпорядкування Національної гвардії, яка є військовим формуванням із правоохоронними функціями, повністю цивільному міністерству виникало багато питань. І річ не лише в кількості підпорядкованих бійців (за законом Нацгвардія повинна мати 60 тисяч військовослужбовців), а й в доцільності їхнього підпорядкування МВС України.

Тим більше що за самим приєднанням настала низка ініціатив Авакова, які в разі успішної реалізації призвели б до створення повністю поліцейської держави. Зокрема, один із запропонованих ним законопроєктів мав надати Нацгвардії повноваження затримувати цивільних правопорушників, складати протоколи, проводити особисті огляди та здійснювати інші невластиві військовим функції, а другий мав дозволити використовувати важке озброєння поза військовими діями.

Ці ініціативи нищівно критикували правозахисники, які вбачали в них суттєві загрози для прав людини.

Але Аваков не зважав на критику і далі підсилював міністерство так, що навіть з приходом нової “Зе-влади” зміг зберегти крісло міністра та продовжував набирати політичну вагу за межами компетенції МВС. Зокрема, як голова українсько-французької комісії з економічної співпраці лобіював мільйонні інвестиції для виробництва рятувальної техніки та транспорту.

Звичайно, це не могло не спричинити занепокоєння президента Зеленського, який спочатку намагався перепідпорядкувати собі Нацгвардію, а потім і взагалі попросив піти з посади.

Чи відбуватимуться реформи за нового міністра?

Однак призначення Дениса Монастирського на посаду міністра внутрішніх справ не сприятиме новій хвилі реформ МВС України з таких причин.

  • Усунення Авакова та призначення Монастирського – лише підтвердження того факту, що Аваков уже давно став чимось більшим, ніж просто міністр. Не дарма про нього говорили, що за рівнем впливу на політичні процеси в країні він “не був першим, але і не був другим”.
  • Вікно можливостей з підтримки реформ, яке було відкрито Революцією гідності, вже давно замуровано. Суспільство не схвалює того, що робить МВС, і не дуже очікує змін на краще. Тож навряд чи якісь істотні спроби розпочати реформу будуть успішними.
  • Одним із завдань, які стоять перед Монастирським, є демілітаризація МВС та зменшення структур під контролем цього відомства, головне – виведення Нацгвардії з підпорядкування міністерства.
  • Відставка Авакова та призначення Монастирського де-факто запустили новий електоральний цикл, у якому Аваков відіграватиме ключову роль.

Тож, на жаль, Україна так і залишатиметься зі слабкими інституціями, нерозбудованими механізмами стримувань і противаг, нерозвиненим механізмом контролю держави з боку суспільства. А звільнення Авакова лише відкрило шлях до повної монополізації влади президентом Зеленським, що вкупі з підривом судової системи та відсутністю судової реформи фактично веде до автократії. І таки-так: річ знову в прізвищах та “ролі особистості в історії…”.

Залишити відповідь

testimonial-bg

Контактна інформація

Напишіть нам

Ви можете зв'язатись з нами за допомогою наступної форми

khisr.media@gmail.com
+38 (057) 754 80 94
+38 (097) 104 38 02