Британія має “жахатися та соромитися” способу, у який вона поводиться із найбільш збентеженими жінками у власних в’язницях, де рівень самоушкоджень залишається шокуючи високим», – заявив учора Головний Інспектор Тюрем Британії.
Нік Хардвік сказав, що він прокидається вночі від жахливих снів відтоді, коли відвідав жіночу в’язницю Стаел, а також повідомив, що майже нічого не змінилося з моменту публікації викриваючого звіту, ініційованого 6 смертями жінок у тюрмах у період з 2002 по 2003 роки. Він навів приклад однієї приватної в’язниці поблизу Лондона, у який реєструється більше 7 випадків самоушкодження щодня, а також приклад жінки, яка завдала собі ушкоджень 93 рази на місяць.
У неприємній лекції, присвяченій 5 –й річниці доповіді Баронеси Корстон про стан жінок у тюрмах, він звинуватив уряди, що змінювалися у нездатності змінити систему “переважно орієнтованої на чоловіче населення”. Він заявив, що ієрархія прийняття рішень за долю жінки у тюрмі Стаел є суцільно чоловічою: від керівника зміни до Прем’єр Міністра.
“В’язниці, у який спосіб вони зараз утримуються, є просто не тим місцем, де може триматися така кількість жінок із життєвими проблемами, ушкодженою психікою та розчаруванням”,- сказав містер Хардвік. “Я думаю, що поводження та умови утримання, у яких знаходиться незначна частина найбільш небезпечних жінок є… просто неприйнятними. Гадаю та сподіваюся, що через роки ми оглянемося назад на те, як ми поводилися із цими жінками і це має жахнути і присоромити нас.”
Хоча жінки складають лише 5% від 87,583 тюремного населення Англії та Уельсу, вони спричиняють майже половину усіх випадків самоушкоджень у тюрмах. Одна з колишніх в’язнів, яка відбуваля 6 років ув’язнення за контрабанду наркотиків на територію Британії, розповіла The Independent як у другу її ніч у тюрмі Стаел жінка з камери навпроти неї намагалася повіситися. Жінка, яка попросила залишитися анонімною, повідомила, що випадків самоушкодження було хоч «греблю гати» у той час, коли вона відбувала покарання на початку 2000-х років. “Я перебувала на верхньому ярусі, коли інші ув’язнені знаходилися у стані абстиненції у результаті різкої заборони вживати наркотики після поміщення. Вони билися об стінки і двері намагаючись отримати наркотики. Вони не могли їх отримати, тому ї різали себе”, – сказала вона.
Баронеса Корстон, член Палати Лордів від лейбористів, закликала у 2007 замінити існуючи жіночі тюрми на менші спеціалізовані дільниці по всій країні, чого так і не сталося. Вона спромоглася зробити деякі зміни – включаючи заборону повного особистого обшуку жінок, які стали жертвами сексуального насильства – але зауважила, що жінки і досі отримують довші за чоловіків терміни покарання за одні і ті самі злочини.
“Суди і досі продовжують відправляти занадто багато жінок до в’язниць”, – каже вона. “Кількість самоушкоджень є просто жахливою. Це єдине, що їм здається вони можуть контролювати. Решта – поза зоною їх контролю чи таке, із яким важко впоратися.”
Проблеми у дільниці Келлер, Чеширської в’язниці Стаел, де утримуються найбільш небезпечні у цьому сенсі жінки, були описані у нещодавно опублікованому звіті Інспекторату минулого місяця.
Колишній губернатор в’язниці Стаел, Клайв Чаттертон, які звільнився на пенсію минулого року каже, що він ніколи у своєму житті не зустрічав такої “концентрації ушкоджених, крихких та нужденних особистостей” за усю свою 37 – річну кар’єру у здебільшого чоловічих тюрмах.
Представник Міністерства юстиції заявив: “Ми сповнені рішучості вирішити проблему жіночої злочинності. Наша мета – вплив на основні причини злочинів багатьох жінок, таких як алкоголь та наркотики, а також психічні розлади у купі із довжелезними історіями насильства.”