Побачити справжню в’язницю

“Камери”, яким позаздрять санаторії; зимовий сад із штучною водоймою, з рибками і черепашками; свині, яким під час “години сну” вмикають класичну музику, дисциплінарний ізолятор, як казковий будиночок, і багато іншого”, – написав міністр юстиції Денис Малюська на своїй фейсбук-сторінці після відвідування 25-ї колонії в місті Харкові, і це пішло  мережею.

“Так що ж це таке? – запитає проста людина. – Санаторії їм влаштовують, бандитам!”

І це схоже на якийсь хибний алгоритм, який повторюється кожним міністром юстиції і повторюватиметься знову і знову…

Візит до Лук’янівського СІЗО, візит у 25-ту колонію, відвідування ще кількох установ виконання покарань, які час від часу спливають у новинах, не є нічим іншим, крім медійного непотребу. Черговий посадовець приїжджає до в’язниці, ходить маршрутами, якими його м’яко, але наполегливо скеровують співробітники колоній і СІЗО, робить висновок, що “не так уже все й погано, просто не вистачає фінансування”, та їде. Можна ще додати розповідь про те, що “СІЗО в центрі міста буде закрито, землю продадуть інвесторам, а на виручені гроші побудують сучасне – за містом”. Усе це роблять та кажуть чиновники вже років 10, і щоразу це новина і знахідка.

Можливо, хтось із підлеглих або знайомих наважиться та скаже панові міністру, що всі ці візити і те, що під час них показують, не мають жодної цінності, крім обману і самообману? Що вони ні на що не впливають і саме тому ніхто за ґратами – ані ув’язнені, ані персонал – не мріють навіть про зміни. Що світ, який створений і працює за матрицями ГУЛАГу (а це стає особливо помітно, коли посадовці починають оперувати категоріями “червона” і “чорна” зона, наприклад), ніколи не стане гуманнішим та таким, що працює для суспільства.

Адже для того, щоб зміни почали відбуватися, потрібно дивитися на в’язницю відкритими очима: говорити з людьми, які там були або перебувають у ролі в’язня чи працівника; заглядати в темні кути. Гарантую, що враження від відвідування установ у цьому разі стане важким тягарем. Але для цього доведеться вийти з начищеної до блиску кімнати для побачень і ввійти в смердючу транзитну камеру та переповнений збірний пункт СІЗО перед відправленням на суди; пройти повз пекарню з приємними пахощами і попрямувати до ув’язнених, у яких відкрита форма туберкульозу або які вмирають від неможливості отримати будь-яке лікування; перестати захоплюватися виробами з дерева і неіржавної сталі, а дізнатися про рабську неоплачувану працю; спробувати дізнатися реальні обсяги підпільної індустрії контрафакту, що виробляється в колоніях, в яких не вистачає на ремонт дахів та душових.

І зауважте, ми ще навіть не почали говорити про тортури і жорстоке поводження, безкарність, торгівлю умовно-достроковими звільненнями, вимагання хабарів за “відсутність порушень правил внутрішнього розпорядку”.

Також хотілось би почути, що саме робить Міністерство юстиції, щоб підготувати свої закриті установи до спалаху коронавірусу. Бо якщо готується лише запровадження заборони на побачення, то це так собі стратегія, яка не тільки недостатня (працівники колоній та СІЗО постійно перебувають за їхніми межами, що завжди залишатиметься каналом для проникнення вірусу), а й така, що без добре побудованої комунікації може призвести до соціального напруження – як, наприклад, в Італії.

Будь ласка, передайте хтось цьому міністру і всім, хто буде після нього, що часи ознайомлювальних екскурсій до в’язниць давно минули, а ці фотографії цвілі на стінах камер та десятків пляшок води в кутах вже викладали всі – прокурори, омбудсмани, журналісти, представники громадськості. Хай краще щотижня розповідає, що саме він збирається з цим усім робити та коли настане час щось змінювати по-справжньому.

Денис Кобзін, директор ХІСД

testimonial-bg

Контактна інформація

Напишіть нам

Ви можете зв'язатись з нами за допомогою наступної форми

khisr.media@gmail.com
+38 (057) 754 80 94
+38 (097) 104 38 02